5 років знущань над НАУ

Сер.24.2020. / Коментарів: 4

20 серпня 2020 року минуло 5 років з дня рейдерського захоплення університету.

nau

За ці роки колектив побачив усе: від масових звільнень до забудов території, від призначень на посади відвертих невігласів до тупого розкрадання бюджету університету. За цей час стало зрозуміло усім, що немає ніяких «європейських облич» Квіта і Гриневич, а є злодійські морди Сірьожі і Лілі, які тільки прикривалися «ідеалами Майдану», а реально йшли у владу красти.

Про рейдерські банди Квіта і Гриневич сказано майже все, окрім, правда, корупційних оборудок Квіта в НАЗЯВО і афер Гриневич, пов‘язаних з незаконним збагаченням її безталанного сина через систему МОНУ. Яблуко від яблуні далеко не падає. Скоро цю корупційну оборудку буде оприлюдено.

А сьогодні ми маємо зруйнований колектив, розграбовану казну, потоптані традиції і вихолощені кадри.

У всіх рейтингах НАУ просів у рази.

Нагадаємо колективу про причетних до цього скотства «героїв».

Квіт Сергій – колишній міністр освіти, який тричі скасовував вибори ректора, тричі призначав в.о. ректора, вкрав у студентів 7 літаків і отримав свої квадратні метри на Донця.

1393935766-4287-sergey-kvit-ministr-obrazovaniya

Совсун Інна – колишня перший заступник міністра Квіта. Поплічниця у всіх кримінальних оборудках, в тому числі і щодо НАУ.

inna-sovsun

Бадрудінов Олександр – колишній голова Наглядової ради НАУ, приніс в університет моду на номіння вогнепальної зброї в корпусах. Бізнесмен, родич Каіта і ініціатор рейдерського захоплення. Мав намір укласти угоду з НАУ, згідно з якою університет зобов‘язувався перерахувати 150 мільйонів гривень на його приватний Бородянський аеродром.
План захоплення університету розпоблявся ним і Квітом на дачі Бадрудінова.

badrudinov

Цибулько Володимир – політичний натхненник рейдерського захоплення. Кум Квіта. Відомий «порохобот».

czybulko

czybulko

(фото взяті з сайту https://www.uaportal.com)

Харченко Володимир – проректор НАУ з наукової роботи. «Троянська кляча» рейдерів. Зрадник і корупціонер. Обвинувачений в отриманні рекордного хабара. Бадрудінову і Квіту в сепаратній змові відмовили усі. Харченко один погодився, чим відкрив двері аферистам і покидькам.

хАРЧЕНКО 2

Гриневич Лілія – Екс-міністерка освіти. У змові з Андрієвським незаконно призначила Ісаєнка в.о. ректора, півтора року не призначала вибори, чим дала змогу Ісаєнку розчистити під себе уніаерситет. Після прогоашу на виборах Ісаєнка дала команду підписати з ним контракт всупереч рішенню суду. Отримала свої квадратні метри на Донця. Фігурант численних корупційних скандалів.

grinevich-vdurila

Ковтунець Володимир – колишній перший заступник Гриневич. Член Наглядової ради НАУ. Отримував від Ісаєнка відкати за виділені НАУ кошти на ремонти. Підписав незаконно кілька штатних розписів, чим відкрив можливість незаконно звільняти співробітників і виклпдачів.

isaenko-kovtunets

Андрієвський Дмитро – екс-нардеп від БПП, Батьківщини і депутат Київради від інших партій. Організатор другої хаилі рейдерського захоплення. Прикривав усі незаконні оборудки Ісаєнка в судах , прокуратурі, МВС, СБУ і НАЗК, користуючись депутатським мандатом. Дав команду розвалити корпус головного механіка щоб побудувати ще одну секцію висотки. Прикріпив до Ісаєнка свою «смотрящу» Розу Вінецьку, яка допомагала і допомагає виводити гроші з бюджету через корпупційні схеми.

andriyevskyj

Кубів Степан – екс-перший віце-прем‘єр. Допомагав Андрієвському в оборудках. Один з організаторів схеми виводу майже 300 мільйонів гривень бюджетних коштів через Центр підготовки пілотів НАУ. Прикривав Ісаєнкові оборудки в Кабміні.

kubiv-nau

Полянський Павло – екс-держсекретар МОНУ. Підписав контракт з Ісаєнком всупереч рішенню суду.

polyanskyj

Гладковський (Свинарчук) Олег – екс-голова Наглядової ради. Підписав «фількину грамоту», якою визнав сфальсифіковані вибори ректоа такими, що відбулися.

fa69d30eef9158559d22dbf77aa4f51e

Ісаєнко Володимир – «ректор НАУ». Корупціонер, злодій, аферист і просто ботоксне чмо. За чотири роки довів університет до фінанансового, професійного, наукового, іміджевого банкротства.

isayenko

Це лише основні фігуранти рейдерського захоплення НАУ і цого знищення. Їх поплічникіа, які допомагали реалізовувати схеми, ще кілька десятків.

Але ніхто не забутий. Ніщо не забуто.

P.S. Зараз Ісаєнко перезовується на лікарняному. Знаємо чому.


Коментарів 4 Додати коментар

  • Это все пидорье, ворьё и проститутки и место им в тюрьме.Убить такой ВУЗ-гордость СССР.Все это было при попустительстве властей-прежних и теперешней.

  • Шановні редактори, переконаний, що ви знаєте про незаконні звільнення на факультеті міжнародних відносин з ініціативи псевдодекана і з благословіння псевдоректора. Людей змушували писати заяви про звільнення, мовляв це найкращий варіант (повний цинізм і ідіотизм обмежених “людей”), та давали порожні обіцянки, що візьмуть знов. Коли ж прийшов серпень, то недодекан заявив про те, що люди самі пішли і вибір вже зроблено. А тих,хто писав заяви на відклик заяви про звільнення, під тиском змушували їх порвати псевдо завідуючі кафедр. Ці протизаконні дії на фоні очевидних корупційних схем не повинні лишитися без уваги спільноти і низки державних органів влади.

  • Шановні редактори, просимо звернути увагу, що недодекан Волошин вирішив відправити студентів кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства у Київський зоопарк проходити практику.

  • Прошу опублікувати матеріал.

    Cповідь випускниці ФМВ НАУ про недодекана Юру.

    Фотографи. Повна зала випускників. І я йду під оплески. Він хапає мене за руку і тисне її. І вся зала дивиться на нас.
    – Ирина Витальевна, я так понимаю, вы из Мариуполя!? – Його усмішка не була такою широкою ніколи за весь той час, що я його зустрічала у коридорах університету. І мені ніяково. І все, що я намагаюся зробити – це вирвати у нього свій диплом… і свою руку.
    – Ні, ні, я там… по роботі бувала…
    – И как Вам город? Это же моя Родина! Я из Мариуполя!
    І ти хочеш сказати: «Друже… Друже, я знаю!! Я могла зрозуміти, що ти із Маріуполя по тому, як ти не допустив мене до захисту диплома, дізнавшись, що я працюю на Азов. І по тому, що ти б ніяк не міг дізнатися про мої фото із Маріуполя, крім як помоніторивши мої сторінки в соцмережах через знайомих. Я знаю про те, що ти із Маріуполя по тому, як про тебе відгукуються твої колишні колеги, завдяки яким (і виключно завдяки яким!) мені не поставили трійку за диплом на 6 курсі університету, у якому я провчилася п’ять із половиною років на відмінно.
    Друже, я пам’ятаю твоє місто. По словах Фішера «L200 – гроза і ненависть Маріуполя». Я пам’ятаю твоє місто по бабусі, яка в одній руці тримає руку онучки на прогулянці, а в іншій – «Балтику 9», а ще по Азовсталі, і його легендарних наливайках. А ще по тому, як людині без форми в супермаркетах «Портсіті» нізащо не продадуть «олію», а тільки «подсолнечное масло», а людині у формі продадуть і ще скажуть «дякую».
    Мені сниться твоє місто. А ще частіше мені сниться, як я їду із нього. Як я востаннє від’їжджаю з Маріуполя вночі після посиденьок із друзями. Здається, до кінця не розуміючи, де я.
    Ні, точніше я розуміла, але не відчувала на тактильному і чуттєвому рівні розподіл світів. За тою межею, яку встановили тисячі свідомостей чи, може, хтось третій, незримий, який наділяв людям Віру і посилав світло у їх душі, а тоді мішав їх і тасував між собою, пропускаючи невеликий згусток темряви. А може той Третій – це хтось цілком земний… із шкіряного кабінету, із Мерседеса…літака… із ностальгією за совком і з безмежною владою?
    Я не знаю, і не хочу знати, бо у моєму світі все на своїх місцях. Але є речі, які вириваються із цього замкненого ідеологічного простору. Як того разу, по дорозі із Маріуполя. Як той таксист Дмитро, простий хлопець із місцевих, у простій футболці, за кермом Ланоса, такого ж Ланоса, як і в мого друга. І як тисячі інших Ланосів і «девяток», і побитих старих BMW. І музика у нього така ж сама, як і в тисячі таксистів і просто тих, кому доводиться кермувати посеред ночі. Якась єдина з усього інформаційного простору радіо хвиля, і на ній із шипінням і хрипами можна розібрати Ріанну, Іглесіаса і Скрябіна. І такий самий запах. Ми погрожуємо нічній темряві фарами, ми проводжаємо поглядами поодинокі дерева на шляху до бази і боремося із сном і легким запамороченням від недавно випитого. І ось ми четверо посеред донецької ночі, зараз по боках від нас біологічний вакуум, перед нами тиша і хрипи радіо. Ми вдягнуті у цивільний одяг: «донецький» водій, киянин, полтавчанка, грузин… об’єднані може спільним ворогом, а може і вороги між собою. І, намагаючись розібратися, як так вийшло, рахуючи зірки, жартуючи, говорячи, дивлячись у темряву i підлітаючи на ямах, через 20 хвилин ми приїдемо і переодягнемося у форму… і станемо по якусь із сторін барикад. Ми заявимо про те, ким ми є. Але поки ще можна закрити очі і, вдихаючи ніч і запах тисяч автівок, уявляти, що ти в Києві, Полтаві, Лохвиці, Львові, Тбілісі… Визнати, що ти на своїй землі, і головне, що ти із цими людьми, а значить – ти вдома.
    І ось, після того, як я приїхала із Маріуполя, я зібрала повний зал. Ми з тобою, друже, зібрали цих людей, які зараз дивляться на нас. На тебе, який щось говорить випускниці своєї кафедри, і на мене, випускницю університету, яка приймає у тебе свій диплом. І ти, друже, думаєш про тих, кому ще доведеться тиснути тобі руку у цих повних залах, і про тих, хто посміхатиметься тобі щиро, на відміну від мене. А я думаю про тих, кому не вдалося зібрати зали, про тих, хто пішов захищати «твоє» місто після другого чи третього курсу університетів Києва, Чернігова, Дніпра, Полтави і тих, кого поховали на алеях почесних громадян у Сумах, Одесі, Харкові й інших містах. І мені хочеться одягнути форму і стати з тобою по різні сторони барикад, і нарешті вирвати свою руку із твого рукостискання. Друже, мені гидко отримувати від тебе диплом. А ще я жалкую, що на випускному з універу ти не сказав мені нічого злого і не підколов мене і не образив, і не дав мені можливості сказати тобі правду… Ти проявив лицемірство, так як ти і звик… але ти посміхався мені, а я тобі ні. Бо я була в тебе вдома у військовій формі, друже, а ти у мене вдома не був, і не будеш ніколи…

Залишити коментар