Хто Ви, п’ятий за рік в.о. ректора НАУ Володимир Ісаєнко? (ч. 1)

Вер.29.2016. / Коментарів: 6

16 квітня 1954 року в селищі міського типу Немішаєве Київської області народився хлопчик, якого радісні батьки назвали Володимиром.

Селище Немішаєве – не просте. Назву свою воно отримало від однойменної залізничної станції Південно-Західної залізниці, названою так, як і залізнична станція Клавдієве, на честь видатного інженера-залізничника Клавдія Семеновича Немішаєва. Немішаєве відоме ще з радянських часів також через знаний у всій державі сільськогосподарський радгосп-технікум, вихованці якого набували середню спеціальну освіту в умовах, максимально наближених до умов їхнього майбутнього реального сільськогосподарського середовища і ставали справжніми фахівцями своєї справи.

Йшли роки. Володимир закінчив середню школу і вступив, на радість собі та батькам, на навчання до Київського технологічного інституту харчової промисловості імені товариша Анастаса Івановича Мікояна, який закінчив у 1976 році і був направлений на роботу інженером-технологом на Ічнянський спиртовий завод.

Працював Володимир там недовго, бо довелось піти на військову службу в лавах Радянської Армії. Але дещо на цьому заводі він побачив і багато чого зрозумів такого, що стало йому потім в нагоді, коли настали буреломні 90-ті роки. Бо тоді, у 90-ті, найбільш «просунуті», без комплексів люди побачили для себе шанс, в умовах безвладдя та беззаконня, жити за принципом «не зівай, Хомко, на те й ярмарок». І Володимир не «зівав».

Але це буде потім, а поки що після демобілізації з військової служби він повертається до «Альма Матер» і, трошки попрацювавши інженером, навчається в аспірантурі, захищає кандидатську дисертацію, стає молодшим, старшим науковим співробітником. Але що таке – Інститут харчових технологій для нарциса (а саме ці риси стали проявлятися все більше) Володимира Ісаєнка? Розмах не той! І Володимир, тепер уже Миколайович, за допомоги «добрих» людей переходить на роботу до Міністерства вищих учбових закладів України (було тоді таке), в Головне управління вищої освіти. І справа «пішла», як кажуть у таких випадках. Стали з’являтися зв’язки, контакти, корисні люди, нечувані раніше можливості… Залишалося лише використовувати все це за призначенням. У власному розумінні, звісно.

Але, за твердженням міністерських старожилів, «зоряний час» у Володимира Ісаєнка настав, коли, ставши співробітником Головного управління ліцензування та акредитації Міносвіти, він попав у поле зору Віталія Бабака і увійшов з ним у тісний контакт, безумовно, з метою підвищення якості ліцензійних та акредитаційних процедур.

А хто ж він такий – Віталій Бабак? У світі відомо декілька бабаків-провидців, які на початку лютого вилізають із своїх нір, певною поведінкою прогнозують майбутній характер весни і знову ховаються в норах. Але наш герой за прізвищем Бабак поводиться зовсім іншим чином, він увесь час в дії, в русі. Причому, все його життя супроводжується скандалами, жорстокістю та ненавистю до людей. Життя ж тих людей, яких він торкається з різних причин, відразу отруюється і стає нестерпним або, навіть, трагічним. Ось уже 18 років його зловісна, людиноненависна постать зависла над університетом, як чорна, отруйна хмара.

З березня 1995 року до жовтня 1998 року, Віталій Бабак – начальник Головного управління ліцензування та акредитації, заступник Міністра освіти, а його новий поплічник Володимир Ісаєнко – заступник начальника Головного управління ліцензування та акредитації, тобто «права рука» Бабака. І як у відомому анекдоті – «тут карта їм і поперла». Адже отримати вищим навчальним закладам ліцензію на провадження освітньої діяльності чи сертифікат про акредитацію стало можливим лише після «внеску» до 10-15 тисяч північноамериканських зелених гривень, безумовно, готівкою. Як поплічники Бабак і Ісаєнко ділилися між собою, достеменно невідомо, але, швидше за все, вони були задоволені один одним.

Проте, як мотузці не витися, кінець знайдеться. І в Міносвіти грянув грім! Один з обурених керівників вищих навчальних закладів, не згодний з бандитськими правилами отримання ліцензії, звернувся до правоохоронних органів. Була порушена карна справа, почалося слідство. Адже мало місце хабарництво та корупція в особливо крупних розмірах. Бабак з Ісаєнком почали ховатися, хто – де, зокрема, у закритих медичних закладах певних установ. Через декілька місяців з великими труднощами справу вдалося «зам’яти», а наші «герої» стали шукати собі інше місце застосування своїх «талантів». Адже з Міністерства треба було «рвати кігті», як казав один із персонажів фільму «Діамантова рука».

І тут Бабаку пощастило: був оголошений конкурс на зайняття вакантної посади ректора Київського міжнародного університету цивільної авіації (так тоді називався Національний авіаційний університет), у якому він взяв участь. На виборах ректора університету у вересні 1998 року за Віталія Бабака проголосували всього 33 особи з числа тих 230 осіб, що брали участь у голосуванні, тобто 14%. У той же час за Миколу Дмитриченка, іншого претендента на посаду ректора, проголосувала 171 особа із 230, тобто понад 74%. Проте ректором Київського міжнародного університету цивільної авіації зі скандалом, який набув широкого розголосу, був призначений саме Віталій Бабак. Як бачимо, буває й таке.

А куди ж подівся другий «герой», Володимир Ісаєнко? Не могла ж ця пара поплічників розстатися, не могла за означенням! Адже недарма в народі кажуть: «Куди – кінь з копитом, туди – рак з клешнею». Спочатку Ісаєнко був тихенько «прилаштований» в докторантурі, а у 2000 році «виплив» вже в Національному авіаційному університеті на посаді доцента кафедри охорони праці. Дійсно, де ж він ще мав опинитися, якщо його поплічник вже окопався тут, в університеті? Далі у Ісаєнка пішло, як по накатаному, – посади завідувача кафедри екології, декана факультету, директора інституту, причому, з порушенням Закону, з одночасним зайняттям декількох посад.

babak-i-isayeneko-3

Ветерани інституту розповідають, що поводився Ісаєнко в перші роки перебування в Національному авіаційному університеті дуже обережно. Лише в окремих випадках проявлялись його самозакоханість, нарцисизм, жага влади. Ймовірно, тоді він ще не забув кошмар минулої карної справи. Але послідовно просувався, за сприяння Бабака, по службових сходах і заводив на посади «своїх», потрібних йому людей. Зокрема, з’явилася малочисельна, без навчального навантаження, але з дуже потрібним Ісаєнку, з певних причин, завідувачем, кафедра екологічного аудиту.

Настав 2007 рік, коли проти Бабака за чисельні порушення Закону Генеральною прокуратурою була порушена нова карна справа, тепер вже в Національному авіаційному університеті. Вчена рада університету висловила йому недовіру, наказом Міністра він був відсторонений від виконання службових обов’язків ректора, а точніше – від широкого та глибокого корита, яке наповнювалося грошима з кишень працівників та студентів університету. Ховаючись від правоохоронних органів, Бабак пішов торованим шляхом – знов почав «лікуватися» в різних медичних закладах і, використовуючи зв’язки, намагався «зам’яти» справу. Ісаєнко затих, бо в пам’яті ще не стерлися кошмарні для нього події кількарічної давнини.

Несподівано Бабак у грудні на короткий період знов з’явився в університеті і почав гнобити тих, хто голосував проти нього на засіданні вченої ради, завівши на допомогу собі до університету ще одного поплічника – Василя Лищука, безробітного, колишнього працівника Міністерства промислової політики. А Ісаєнко раптом був призначений проректором на місце звільненого Бабаком проректора Сергія Іванова, причому, з великими повноваженнями. Ось тут і проявилися його справжні якості: підступність, самозакоханість, жага влади за будь-яку ціну. Співробітники, свідки цих подій, розповідають, як Ісаєнко буквально викидав з кабінету на підлогу особисті речі Сергія Іванова.

А коли колектив остаточно, з ганьбою вигнав Бабака з університету і був оголошений конкурс на заміщення вакантної посади ректора, то Ісаєнко взяв у ньому участь, проголосивши свою програму, яка була цілком відірвана від реального університетського життя і мала популістський характер. Але в колективі університету всі бачили, що із-за спіни Ісаєнка «сторчать вуха» Бабака, який «проштовхував» на цю посаду свого поплічника, керуючись жагою помсти. У підсумку – за кандидата на посаду ректора Володимира Ісаєнка проголосувало усього п’ять (!) осіб.

Ісаєнко пішов з університету, хоча, за твердженням співробітників, його ніхто не переслідував, бо він нікому не потрібний, а лише собі, коханому «нарцису». До речі, притулок йому надав давній соратник Бабака ще з часів роботи в Міносвіти ректор НПУ ім. Драгоманова Віктор Андрущенко, який створив спеціально для Ісаєнка Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації. Але Ісаєнко і тут, на посаді директора цього Інституту, лаврів не здобув, про що свідчать чисельні публікації, зокрема, стаття на сайті www.osvita.ua «Я співчуваю колективу НАУ» (http://osvita.ua/blogs/52343). Дійсно, «народжений повзати, літати не може».

Й ось – друге «пришестя» до університету Ісаєнка, переповненого жагою реваншу та помсти, наразі в якості п’ятого за рахунком виконувача обов’язків ректора. Кажуть, що він вже пообіцяв на розширеному засіданні ректорату, що разом із своєю командою (Майснер, Шульга, Іванова, Калита, Авдєєв) буде здійснювати серйозну реорганізацію університету. Який жах та сором! Людина, що заявила про свої претензії на посаду такого красивого, всесвітньовідомого вищого навчального закладу, яким є Національний авіаційний університет, доктор біологічних наук, професор Володимир Ісаєнко – поруч з аферистом Майснером «со товарищи»!

31855

Підтверджується стара, як світ, істина: «добро» липне до «добра». Адже опора Ісаєнка – рейдерське угрупування, яке за рік «керівництва» університетом фактично паралізувало його діяльність за всіма напрямками, зруйнувало систему управління освітнім процесом і посіяло в ньому хаос, створило атмосферу страху, цькування, залякувань неугодних, погроз та незаконних звільнень з роботи, Вуха Бабака знов «сторчать» за спиною Ісаєнка, безжалісний, цинічний почерк той же.

Але реалізація задуманого Бабаком і Ісаєнком означає, що університет може бути просто зруйнований, а певній частці як керівників, так і простих викладачів загрожує скорочення. Зрозуміло, що, в першу чергу, скорочення торкнеться «неугодних». Бабаку і Ісаєнку, цій парі ділків, осліплених жагою реваншу і помсти, байдуже, що професорсько-викладацькі колективи кафедр є найціннішим здобутком університету і тому їх треба обов’язково зберегти!

Колектив університету повинен не дати ввести себе в оману і не дозволити зруйнувати університет. Треба чинити опір, викорінювати посіяну в університеті пройдисвітами від освіти атмосферу страху, цькування, залякувань неугодних, погроз та незаконних звільнень з роботи і відновлювати атмосферу доброти, довіри, співпраці працівників усіх рівнів. Бабаки-пройдисвіти повинні піти з університету! А зробити це можуть лише люди, для яких університет є сенсом їхнього життя, які вкладали і вкладають в нього свою душу, і які згуртовані навколо не рейдерського, а легітимного керівництва в своєму прагненні розвивати рідний університет, щоб не залишити після себе пустелю.

Світлана Соколовська, журналіст


Коментарів 6 Додати коментар

Залишити коментар