Ісаєнко та його «команда» – бандитське угрупування

Драматичні події, пов’язані з рейдерським захопленням Національного авіаційного університету, яке триває до цього часу, примушують згадати відоме висловлювання видатного політичного діяча ХІХ століття, який задумав і реалізував план об’єднання 33-х розрізнених німецьких земель у єдину Німецьку імперію, ставши її першим рейхсканцлером, герцога Лауенбурського, князя Отто Едуарда Леопольда фон Бісмарка-Шенхаузена: «Будь-яку революцію замислюють романтики, здійснюють фанатики, а її плодами користуються покидьки».

Можна погодитися з тим, що це висловлювання не є цілком беззаперечним. Але справедливість достатньо жорсткого ставлення в ньому до покидьків повністю підтверджується при аналізі подій у Національному авіаційному університеті та навколо нього протягом останніх двох років.

Два роки тому Міністр освіти і науки України Квіт, який обійняв таку високу державну посаду на крові студентів, зрадивши ідеали Майдану і скориставшись завершенням повноважень ректора у Миколи Кулика, організував, разом із поплічниками Бадрудіновим та Майснером – своїми радниками, злочинне угрупування з метою силового захоплення Національного авіаційного університету та його наступного «дерибану».

Проте було одне «але»: аферисти розуміли, що вони не будуть сприйняті колективом університету, в якому панувала атмосфера доброзичливості, співпраці та взаємоповаги, чому, значною мірою, сприяла діяльність Миколи Кулика. Університет, великий живий організм, гармонійно розвивався, щороку збільшуючи набір не лише українських, але й, що дуже важливо, закордонних студентів, що було гарантією роботи для всіх працівників.

На рахунку університету протягом декількох років відбувалося планомірне накопичування спецкоштів, щоб, за задумкою ректорату, з 2015-2016 навчального року встановити надбавки до посадових окладів викладачам всіх, без винятку, інститутів (до речі, це – саме ті кошти, які вже другий рік «проїдає» рейдерське угрупування).

Ніхто з працівників не хвилювався за своє майбутнє, що його завтра незаконно звільнять з роботи. Університет працював як добре відлагоджений механізм із стрункою управлінською вертикаллю, усі напрямки діяльності якого очолювали висококваліфіковані проректори, які добре знали людей, любили та поважали їх і вболівали за доручену справу.

Безумовно, були й недоліки. Деякі з них не завжди усувалися своєчасно та ефективно, викликаючи нарікання в колективі. Але ректорат університету завжди відгукувався на думки людей і реагував на них, виходячи із ситуації та своїх можливостей, в дусі доброї волі.

У цих умовах прийшлих «зáйд» колектив просто би відторгнув, що й підтвердив хід подальших подій. Організатори рейдерського угрупування все це розуміли. Тому спочатку вони не поспішали заводити до університету Бадрудінова з Майснером, а шукали найбільш слабкі ланки, розраховуючи в своїх планах знайти зрадників усередині колективу (у першу чергу, серед «великих» та «недооцінених»), щоб використати їх у своїх цілях.

Так пішов на угоду із своєю совістю проректор з наукової роботи Харченко (якщо вона в нього була, звісно, ця совість), зрадивши колектив задля отримання обіцяного Квітом жаданого крісла ректора. До речі, Харченко – єдиний з усіх проректорів команди Миколи Кулика, який при своєму призначенні на посаду не проходив жодних передбачених Законом і Статутом університету процедур. Він отримав свою посаду просто за наказом Бабака як нагороду за «зачистку» факультету авіаційного радіоелектронного обладнання.

Була розгорнута потужна, брудна кампанія по дискредитації діяльності як самого Миколи Кулика, так і «колишнього» проректорського складу з відповідним «навішуванням ярликів». У хід пішло все. Адже ставки були великими. Як вважали рейдери, при сприятливому для них розвитку подій, під «дахом» Міністерства освіти і науки, кожен з них у підсумку отримав би своє, жадане.

Проте з часом трійці аферистів (Квіт, Бадрудінов, Майснер) стало зрозумілим, що Харченко – слабка постать, не користується повагою в колективі і не здатен без підтримки безпосередньо в університеті з боку Бадрудінова і Майснера «зробити справу». Так в університеті з’явився Хращевський, а разом з ним – Бадрудінов і Майснер. Цікаво, що напуття Хращевському в міністерському підвалі, як у детективі, давав особисто Квіт: «Ваше завдання – підписувати накази, а все решта – зробить Майснер».

На посади проректорів також були завезені з бородянського сміттєзвалища аферисти, які або були, або до цього часу знаходяться під слідством: Шульга, Іванова, Авдєєв – одіозні, некомпетентні особи, без моральних чеснот і професійно не придатні для роботи на таких відповідальних посадах у знаному в усьому світі вищому навчальному закладі, яким є Національний авіаційний університет. Фактично це – ґвалтівники Національного авіаційного університету, інакше не скажеш!

Проте Хращевський з часом зрозумів, що він – «пішак» у чужій, брудній грі, якого просто використовують, штовхаючи фактично на злочини, і намагався виправити свої помилки. Але аферисти на чолі з Квітом не дали цього зробити, звільнивши його з посади «заднім числом» і знов призначивши Харченка, як «ваньку-встаньку».

Знаючи про плани своїх колишніх колег з легітимного ректорату щодо встановлення з 2015-2016 навчального року надбавок всім викладачам університету за рахунок накопичених спецкоштів, Харченко їх встановив, але лише для двох інститутів (аерокосмічного та аеронавігації), фактично купуючи голоси викладачів цих великих інститутів, як він розраховував, з перспективою на майбутні вибори ректора.

Але у загарбників все пішло не так, як вони планували. Не допомагало нічого: ні залякування та погрози, ні незаконні звільнення, ні шельмування людей, ні лестощі та підкуп, ні відверта брехня та образи, ні підтасовка фактів, ні спроби відкриття карних справ за сфальсифікованими матеріалами. Нічого не допомагало. Колектив університету не здавався і продовжував боротьбу проти рейдерського захоплення університету, корупції та сваволі у вищій освіті, уособленням чого став Міністр Квіт. У підсумку Квіта «пішли».

Після призначення на посаду Міністра Лілії Гриневич у колективу університету спочатку з’явилася надія на те, що в університеті буде відновлена законність і припиниться його ґвалтування, що будуть поновлені на своїх посадах незаконно звільнені працівники, а особи, які їх незаконно обіймають, будуть звільнені, що, нарешті, будуть оголошені вибори ректора. Проте рішення Міністра були іншими, не дивлячись на рекомендації створеної нею ж міністерської комісії.

Після арешту за хабарництво Харченка п’ятим за рахунком виконувачем обов’язків ректора університету був призначений, причому, незаконно, що підтверджується ухвалою суду, такий собі Володимир Ісаєнко, який «прославився» ще під час своєї роботи в Міністерстві під керівництвом Бабака, налагодивши там разом з ним схему «ліцензування» спеціальностей за певну винагороду. Був величезний скандал, гучна карна справа, яку з великими труднощами, але вдалося закрити.

Цікава деталь: Ісаєнко зберіг усіх членів рейдерського угрупування, перебравши керівництво ним у Бадрудінова. Авдєєв же, ймовірно, відчуваючи свою провину перед університетом, у якому колись вчився, пішов з посади сам. Як кажуть, пішов із словами: «Може це мені зарахується на тому світі». Може і зарахується…

Чим же «прославився» Ісаєнко за сім місяців свого перебування на посаді в Національному авіаційному університеті? Неупереджений аналіз його «здобутків» показує, що Ісаєнко виявив себе цілком некомпетентним, бездарним керівником, мало придатним для керівництва таким великим і славетним вищим навчальним закладом. Він виявив себе, якщо можна сказати, «сіреньким» пігмеєм-руйнівником.

В одній із публікацій в ЗМІ дуже точно сказано про те, що «нарцис» Ісаєнко, перебуваючи на посаді в.о. ректора університету, до цього часу так і не зрозумів, що Національний авіаційний університет – це великий, живий організм, керувати яким повинна також велика за масштабом людина. Й вже точно – не масштабу Ісаєнка. У нього явно не вистачає стратегічного мислення як такого, глибини розуміння стратегічних завдань, що стоять перед університетом, та шляхів їх досягнення, особливо, з погляду на соціально-політичну ситуацію в державі, а звідси – дрібнотем’я, недолугість поглядів на напрямки розвитку університету, управлінські рішення, які нагадують конвульсії.

Про мораль цього людиська, який на кожному кроці репрезентує себе як непримиренного борця зі «старою командою», яка, до речі, відсторонена від керівництва університетом вже майже два роки, говорить хоча б те, що в своїх розлогих фарисейських опусах на Фейсбуці не наводить жодного факту позитивного результату своєї «діяльності». Лише сама брехня та демагогія.

А під час своїх візитів до Міністерства, зі слів міністерських працівників, постійно «закатує» в різних кабінетах істерики з благанням про допомогу. Мовляв, колектив університету не сприймає його як керівника і не підтримує. А за що ж його сприймати та підтримувати?!

Ветерани університету згадують, що у 2007 році тодішній ректор університету Бабак незадовго до свого відсторонення від посади, відчуваючи кінець, установив у кабінетах проректорів та в коридорах першого корпусу відеокамери, щоб знати, хто, з ким спілкується і про що говорить. Це була агонія. Складається враження, що Ісаєнко зараз перебуває в такому ж стані.

Адже засоби масової інформації нещодавно сповіщали, що Ісаєнко вже дійшов до параної, встановивши, вслід за Майснером, в кабінеті систему електронних замків-засовів, через що без натискання в кабінеті на певну кнопку неможливо ані зайти, ані вийти з нього. Так він разом зі своїм особистим охоронцем, найнятим за кошти університету, приготувався в своїй хворій уяві до захоплення кабінету «старою командою». Але цього йому виявилося замало.

Ось ще новина на підтвердження наведеної вище думки щодо стану здоров’я в.о.ректора: університет здійснив масові закупівлі відеокамер вартістю по 28 тисяч гривень кожна. Схоже, що щоденне спілкування Ісаєнка з членом своєї «команди» Майснером не проходить без наслідків.

Майснер же, ймовірно, також відчуває, що скоро доведеться, як казав один з персонажів кінофільму «Діамантова рука», «рвати кігті» з університету. Адже наслідив він тут дуже багато. Недарма хоче сховатися в такій серйозній установі, як Рахункова палата. Правда, вийшов у нього, як кажуть студенти, «облом». Як виявилося, у Верховній Раді розібралися, яка людина хоче пробратися в цю установу, і дали «відлуп». Кажуть, що зараз Майснер знов збирає документи до Рахункової палати. Хай збирає…

Навіть не вдаючись у деталі придбання Майснером нерухомого та рухомого майна у 2016 році, можна, на підставі даних його електронної декларації про доходи, впевнено констатувати, що він у 2016 році тільки офіційно «роздягнув» університет на майже 830 тисяч гривень та 54 тисячі доларів США. Практично мало відстала від Майснера ще один член рейдерського угрупування – Іванова. Вона «заробила» у 2016 році, руйнуючи в університеті освітній процес, про що, не соромлячись, вголос говорять викладачі та керівники навчальних підрозділів, понад 708 тисяч гривень.

Для порівняння: заробітна плата ректора НТУУ «КПІ» Михайла Згуровського становить за 2016 рік 526 тисяч гривень. Порівняйте: з одного боку – бездарі та пройдисвіти з «команди» Ісаєнка, а з іншого – академік Михайло Згуровський!

Ось вам і боротьба з корупцією та зловживаннями в освіті, про що так полюбляє говорити Ісаєнко. Взагалі його «команда» більше нагадує справжню банду. Схожий розподіл обов’язків, стосунки – «павуки в банці», наявність «смотрящих». Засоби масової інформації вже писали про це і читачам відомі прізвища деяких одіозних осіб: «смотрящего» в приймальній комісії Ніколаєва, татуйованого з ніг до голови начальника юридичного відділу з бандитською поведінкою Лапутька, начальника відділу безпеки і охорони Пархоменка – ще одного бандита, який вчинив стрілянину в університеті з вогнепальної зброї (уперше в його історії!), чим піддав небезпеці життя та здоров’я працівників.

Але це ще не весь перелік членів бандитського угрупування. Судячи з усього, куратори Ісаєнка не дуже йому довіряють, тому «смотрящей» до нього на посаду ще одного помічника приставлена така собі Роза Вінецька – юрист, фахівець з «правильного» проведення виборів. Нагадаємо, що саме вона «обирала» бандитськими методами, шляхом фальсифікації результатів виборів, студентів до вченої ради університету, що викликало справжній скандал та обурення в студентському середовищі.

Можна назвати ще одного новоспеченого члена бандитського угрупування – Світлану Петровську. Так, так це – дружина поплічника Шульги по одній і тій же карній справі, заступника директора аеропорту «Жуляни» та члена Наглядової ради університету Олега Петровського і рідна мама однієї з чисельних помічниць Ісаєнка. Вона була призначена на посаду директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту після незаконного звільнення Вячеслава Матвєєва. Відомо, що професор Матвєєв скористався законним правом, звернувся до суду і оскаржує своє незаконне звільнення. Впевнені, що суд поновить Вячеслава Матвєєва на посаді, а Ісаєнко зі своєю бандою отримує чергового ляпасу.

А що ж Петровська? Працівники університету кажуть, що вона сиділа на кафедрі маркетингу як звичайнісінька «сіра миша». А на посаді директора інституту вже встигла «відмітитися», поздоровляємо! Адже також уперше в історії університету ця пані незаконно і грубо, не маючи на те права, втрутилася в діяльність комісії з атестації випускників, створила конфліктну ситуацію, внаслідок чого стороння голова комісії, доктор економічних наук, професор заявила, що ніколи більше не прийде до НАУ і пішла. Постраждали випускники, бо їхня атестація була зірвана. Цікаво, чи знає про цю ганьбу Ісаєнко і чи проведено службове розслідування? Малоймовірно, бо ворон ворону, як відомо, око не виклює.

Відомо, що відмітною ознакою будь-якої банди є кругова порука, замішана на крові. Банда Ісаєнка діє за тим же самим принципом. Це ми бачимо на прикладі директора Навчально-наукового гуманітарного інституту Гудманяна, за відгуками працівників, у цілому – нормальної людини. Адже його бандити використовують для виконання найбруднішої роботи. Зокрема, його руками був незаконно звільнений з посади колега – директор інституту Вячеслав Матвєєв. Як тепер йому з цим жити?!…

Подивіться, як все це «добро» з бандитського угрупування прилипає один до одного і як всі ці пройдисвіти так похожі в своїй бездарності, некомпетентності, жорстокості та моральній непорядності. А Ісаєнко, судячи з усього, знов взявся за старе: в Міністерстві приторговував ліцензіями, а в університеті торгує посадами.

Але час цих пройдисвітів добігає кінця. Як було сказано в одній із публікацій в ЗМІ, бандитському угрупуванню обов’язково прийде кінець. Адже вибори ректора відбудуться! Ректор увійде в свій кабінет, розкриє вікна і наповнить університет чистим повітрям. А всі ті, хто зараз, користуючись владою, ґвалтують колектив, залишать після себе спогади лише в кошмарних снах. І так буде!

Микола Городецький, історик

 


Залишити коментар