Казка про Божих людей

Рубрика: нам пишуть.

До редакції reider-nau.com продовжують надходити листи від наших читачів, для яких небайдужа доля університету, якому віддано десятки років творчого життя тисяч наших прихильників.

І тих, хто ще працює, і тих, хто звільнений, або змушений був піти, для тих, хто на пенсії.  Для студентів та випускників нашого НАУ.

Мережа позаштатних кореспондентів,  яка існує в університеті, дає можливість своєчасно інформувати членів колективу та небайдужих про те, що насправді відбувається в університеті.

Але є дописувачі, які бачать ситуацію в НАУ в образах, символах, сюжетах і т.п. Ми з повагою ставимося до наших авторів і публікуємо їх творчість без скорочень.

Автор має на це право.

андрієвський ісаєнко

Казка про Божих людей

Якось Державному секретареві Міністерства освіти і науки України (а може й самій Міністерці) наснився дивний сон. Немовби він (вона) на чолі інспекції МОНУ відвідали рай. До комісії увійшли заступники Міністра і деякі посадовці. З числа тих, що портфелі за начальством носять (чому б державним коштом не відвідати святу обитель?).

Відвідали вони, звичайно ж, сектор, відведений у Раю освітянам. А начитавшись (надивившись) офіційний друкований орган Національного авіаційного університету газету «Авіатор», чудово ілюстровану й присвячену одній людині, розпочали інспекцію з галявини, де мирно збирали квіти якраз його представники.

Але повернімося до святих… Повільно, милуючись краєвидом, йшов Апостол Петро, розмахуючи своїми незмінними ключами від Раю. Під легеньким вітерцем прокочувались бірюзові хвилі різнотрав’я, тільки-но скропленого вранішньою росою. Лагідне сонечко осявало хисткий небокрай, який поступово переходив у небесну блакить.

Дзижчання хмелів і працьовитих бджілок гармонійно впліталося в тихий мелодійний переспів струн лютні, які ніжно перебирали тендітні наманікюрені, не змучені фізичною працею, ручки сивочолого красеня з азійськими рисами обличчя, який лише вчора при заселенні представився Апостолу Петру Англійським Філологом.

Праворуч розташувався ще один красень, з європейськи окресленим профілем, який уповільненими рухами збирав букет квітів, спроквола промовляючи до кожної із квіточок свої слова, які поступово, разом із звуками лютні, зливалися в чудову ніжну мелодію.

Подумки Апостол Петро назвав його Мандрівником. На це наштовхнула його чи то засмагла ніжна шкіра новоприбулого, чи вираз мудрості всезнайства в його очах.

Ідилія, яка розгорталася на очах Петра, навіть зволожила його очі. Прислухавшись, він іще більше подивувався освіченості, мудрості, неосяжним знанням новоприбулих, які так просто й дохідливо вели мову про, здавалося б, такі буденні, але, в їх устах такі значущі, речі.

Дисонансом звучали хіба що крики птахів, особливо горобців, що якимось чином проникли й сюди. Але й до них можна звикнути. Особливо, коли із замилуванням спостерігаєш, як Мандрівник з пієтетом, напівуклінно передає букет квітів Філологу, який, у такий же манірний спосіб, із заохотливою посмішкою приймає їх…

Усе б і продовжувалося у такому ж дусі, але, як Пилип із конопель, вихопився із кущів Астролог. Високо задерши голову, він почав викрикувати відразу декількома інопланетними мовами якусь тарабарщину. «Мабуть, підтримує зв’язок із черговим метеоритом з інформацією від позаземних цивілізацій» – подумав Петро. Правду кажучи, цей тип за добу йому вже набрид – увесь час лізе в очі. Але куди від нього подінешся. Пообіцяв, клятий, налагодити інформатизацію, діджиталізацію (тьху, язик зламаєш!) і цей, як його, документообіг у Небесній Канцелярії.

Усе б нічого, але, пробігаючи повз, дістав таки музик.

  • Ви, нероби, хоча б гербарій зібрали, а то швидко знищите ендеміки

в гаю, Інтелектуали чортові!

І зник. Отут усе й почалося… мирний, розписаний віками, хід подій порушився. Пусти козла в город… Тобто в Рай. А куди дінешся? З такими заробітками в Пекло не потрапляють.

Як не дивно, листочок звичайнісінького любистка став листком розбрату.

І все через те, куди перший трофей майбутнього гербарію покласти. Чи поміж грубезних сторінок дисертаційного дослідження, присвяченого, як стверджував Англійський Філолог, англійській філології, чи поміж сторінок не менш фундаментальної праці Мандрівника, присвяченій «Розробці моделей і методів інформаційного забезпечення навколишнього середовища від впливу цивільної авіації».

  • Англійська філологія заслуговує на те, щоб поміж її доленосними листами знаходився цей ніжний цнотливий листочок…, – розпочав Філолог.
  • Твоя наукова праця до англійської філології жодного стосунку не має. Ти – пройдисвіт й брехун. У тебе на Факультеті всі керівники такі: ви ж педагоги, а не англійські філологи. Що ж ви людям голову морочите? Ти ж і трьох слів англійською не зв’яжеш, принаймні за понад двадцять років твоєї каденції в університеті ніхто від тебе не чув й речення англійською мовою! А дітей навчаєте! Я об’їздив усю Європу й англійську мову знаю набагато краще за тебе й твоїх завідувачів кафедр іноземних мов! А ти з своєї Аніви на Сахаліні лише Японію через протоку бачив. От і залишався б там – чого сюди приперся?!

Дійсно, Мандрівник мав рацію: дисертаційне дослідження про яке йде мова: «Відтворення власних назв у перекладі» має рубрика тор Ш 141.14-88 та Ш 141.14 – 772 тематичної рубрики «Українська мова» (!).

  • А ти… А ти.. А ти до своєї дрезденської Фурії на жіночу половину увесь час шастаєш – використовуєш її на повну. З розумним виглядом ходиш і нічого не в змозі зробити. Бо яловий! Якби всіх не здав, непотребом би й залишився! Усе Петрові розкажу!

Розмахуючи руками обидва в гніві почали сходитися. І тут Мандрівник у запалі ткнув пальцем в око Філологу. (Зовсім випадково, як потім стверджували слідчі з Божого ДБР). Упавши на траву, засучивши ніжками,  Філолог ударився в сльози.

Апостол Петро, не витримавши вигляду рясних ніби то чоловічих сліз, кинувся їх розбороняти, розмахуючи ключем. Філолог же, крізь сльози уздрівши цей диво-ключ, ні –Ключіще! – втратив свідомість. Нічогенький собі такий ключик, скажімо вам…

  • Сам винен, не треба було брехати, – постійно повторював Мандрівник, шкутильгаючи навкруг Петра і боязко оцінюючи його реакцію.

Але тому було не до нього. Бо апостол раптом усвідомив, що це лише початок. Що на черзі ще Біолог, який прибуде до Раю разом зі своїми знаннями бродильних матеріалів. Знає ж, поганець, й технологію їх виробництва. Життєве кредо! Ще янголів пиячити навчить.

Що ж тоді станеться з освітянським сектором? Ізолювати його, чи що?

 

 

P.S. Висновок комісії: «Усі, хто отримує зарплатню в районі 100 тис. грн.. – попадають виключно до Раю». Чи тому, що настільки потрібні суспільству, чи тому, що когось купують – тема окремого дослідження.

«Освітянам, які отримують до 10 тис. грн. – кипіти в казані». Бо ні собак не продають, бо гонорові, ні толком фітнесом не займаються. Наших дітей навчають? Не смішіть людей. Наші діти навчаються там, за кордоном. А ці кого вчать? Нероби й нездари!

Ой, мало не забули про наших героїв. Підмітають доріжки перед Апостолом Петром і тихцем чубляться.

Хоча крук круку око не виклює.

 

 

 


Залишити коментар