Конференція трудового колективу. Послєвкусіє

 

27145029_516457785403480_503115476_o

З місячним запізненням таки відбулася конференція трудового колективу НАУ. Проходила, як і передбачалося, за найгіршим сценарієм. Довгий речитатив із звуків доповідача, незрозумілі слова і відсутність артикуляції. Але саме такого «ніякого лідера» бачить на чолі університету бізне-партнер Ісаєнка Ковтунець.

Після тривалого напруженого репу, який символізував доповідь, дружно встали і покинули залу спочатку студенти як особливий суспільний індикатор, чутливий до маячні. Обговорення доповіді також не було, оскільки регламентом «не передбачено». Запитання до доповідача були у професора Івана Дудніка, але йому головуючий В.Гребенніков слова вирішив не давати. Запитання по суті. Наприклад, чому в минулому році не було внесено до колдоговору коефіцієнт 1,5, і чому Ісаєнко замахнувся на коефіцієнт 2 у цьому році, але не ставить на голосування, щоб легітимізувати двократне підвищення заробітної плати?

27265309_1564588613590955_825586110_o

На що головуючий В.Гребенніков щиро відреагував тезою, що зараз це неможливо, а от через років десять так цілком. Пропозиції щодо удосконалення процедури виборів ректора, також озвучені І.Дудніком, були відхилені В.Чепіженком.

Справедливості ради слід зазначити, що єдиним виступом, чи то пак його спробою, який оживив залу, було намагання професора Івана Дудніка розбудити громадянську активність присутніх. Але делегатів так дістав холод і гнітюча совкова атмосфера конференції, підсилювана холуйською манерою ведення досвідченим викладачем марксизму-ленінізму В.Гребенніковим, що народ усім серцем прагнув лише одного – швидше вийти на свіже повітря.

Довгу, також «ні про що» промову виголосив бізнес-партнер Ісаєнка, перший заступник міністра освіти Ковтунець. Він згадав про 20 мільйонів допомоги НАУ, яку він власноруч відібрав у інших університетів, щоб пособити Ісаєнкові. Ці гроші, казав Ісаєнко, пішли на ремонти. Але забув поінформувати, що вони успішно були «розпилені» в.о. проректора Розою Вінецькою через «свої» структури.

До речі, про Розу. Усіх присутніх вразила її істерична реакція на пропозицію Івана Дудніка щодо обов’язкової вимоги до проректорів мати науковий ступінь, вчене звання та стаж роботи у внз не менше 5 років. Вона верещала, що до її адміністративної посади це не стосується.

27153358_1564588460257637_931202887_n

Тональність жіночої істерики чимось нагадувала хворобливу шизофренічну нервозність її попередника Майснера, також великого «адміністратора». Розу можна зрозуміти, бо якщо пильно придивитися навіть до її диплома про вищу освіту, виданого Херсонським інститутом МВС як післядипломна кваліфікація, то дуже помітною стає його вразливість на справжність. Редакція ще повернеться до цієї мутної історії з її кваліфікацією «юриста». Також присутні висловили одностайність з приводу того, що Роза в формі НАУ – це знущання над колективом.

Але повернімося до Ковтунця. Його присутність мала б означати «колосальну підтримку міністерства» діяльності Ісаєнка. Натомість усі давно розуміють, що Ковтунець в такий спосіб прикриває свою долю від брудних оборудок з майном та коштами університету, а також чекає на завершення будівництва висотки на розі Гарматної і Відрадного, де й нього кілька квартир. А його самого ненавидять в апараті міністерства не менше, ніж його протеже в НАУ. Ба, двічі за час роботи конференції на сцені обмінювалися рукостисканнями Ісаєнко і Ковтунець. Навіть зображали щось на кшталт обіймів, але аплодисментів не дочекалися. Такі «обійми» мали б запевнити присутніх у щирій відданості один одному, але перший раз фотограф протупив і не сфоткав повний ніжності «акт». Довелося на вимогу Ісаєнка позувати повторно.

Ковтунець після своєї промови про «успішність молодої команди управлінців» пішов геть. Важко сказати що більше гнало його із холодної у всіх смислах зали – чи бажання збрехати шефині, що в НАУ «все під контролем», чи сором за свого протеже, бо температура толерантності серед присутніх також наближалася до нуля, чи може вікова фізіологія, бо дуже поспішав. Але навіть він солідаризувався з тими, кому Ісаєнко набрид як гірка редька.

Був, кажуть, якийсь дядько з сережкою у вусі. З оригінальних. Він виявився заступником голови Наглядової ради Присяжнюком, у якого також, виявляється, є бізнес в університеті У своєму слові він привітав присутніх з Днем Соборності. Щось говорив про «історичний шанс», натякав, що Ісаєнко – це Скоропадський, Петлюра і Грушевський в одній особі, тільки в НАУ, але у них нічого не вийшло. Словом, було видно, що почувався не зовсім комфортно, але він виглядав набагато здоровішим за Ковтунця, зміг перетерпіти суцільну поцоватість ситуації і встиг добігти до нужника вже після завершення заходу. Він єдиний, хто мав би заслужити аплодисментів за мужність, але присутні явно не хотіли виймати долонь хто з кишень, а хто з міцно затиснутих між ногами теплих місць. Та уявні симпатії глядачів він таки заслужив.

Кожного наступного промовця делегати зустрічали спочатку лайкою подумки, потім пошепки, а потім добірною вголос, не соромлячись, в залежності від інституту, кафедри, підрозділу, яку представляли. Найпопулярнішими серед них були: «вибачте, але дуже холодно», «я в туалет з вашого дозволу», «я на перекур», «дістали» тощо. З кожною годиною, проведеною в залі, аргументація не додавала толерантності і звучало популярніше на сьогодні в університеті: «бл…», «за…ли», «да пішли ви на…» тощо.

Виступали представники «молодої команди Ісаєнка» Гребенніков, Чепіженко, Іванова. Кожен щось про своє, але кожен все сильніше пригнічував загальну атмосферу. Особливо це стосувалося викладачів НН інститутів гуманітарного, ІКІТ, ІНБ, НО, яким довірили велику честь зайняти перші ряди, і з яких вони не мали можливості вийти.

Симпатії до промовців після другої години невимовних моральних і фізіологічних тортур продовжували вимірюватися кількістю делегатів, які голосували демонстративним виходом із зали. До кінця роботи конференції  залишилася третина із 265 зареєстрованих делегатів. Бо «високий клас» модерування заходу такою ж «високою президією» забезпечив 4,5 (!!!) годинне її проведення. Рекорд останніх кількох років.

39178

Така якість конференції призвела до того, що голосування за ключові запитання порядку денного відбувалося без наявності кворуму, першими кількома рядами присутніх. Відтак рішення конференції не є легітимними. Навряд чи це підтвердить Ісаєнко, Гребенніков, Чепіженко, Іванова і вся їх гоп-компанія, але на сьогодні це є фактом.

Насамкінець слід зазначити, що одним з ключових висновків, якими збагатилися делегати, стало те, що колектив побачив не виконуючого обов’язки ректора, а малодієздатну особу, з безнадією  в очах,  яка зрозуміла, що взялася не за свою справу.

 

 


Залишити коментар