Манія

Взятися за перо, тобто вдатися до епістолярного жанру, який я особисто терпіти не можу, змусила подія, що відбулася в п’ятницю, 7 жовтня, в аудиторії 8.205 НАУ.

Поруч з виконуючим обов’язки в президії (донесли стільців) зручно вмостилися сумнозвісні «проректори», які були представлені в.о. як «керівництво університету».

Пам’ятаєте висновки державної інспекції навчальних закладів та Комісії МОНУ по НАУ? Панове Майснер, Авдєєв, Калита, Шульга не відповідають вимогам Статуту університету, жодного стосунку не мають ні до вищої школи, ні до академічної спільноти зокрема…

Ви думаєте, що вони написали заяви і тихенько пішли? А дзуськи! До чого тут мораль цих панів, якщо аморальні їхні хазяї? Якщо над мораллю і здоровим глуздом превалюють приватна вигода і «політична доцільність».

Але повернімося до зустрічі…

32087

«Зустріч» колективу Аерокосмічного інституту з в.о. ректора паном Ісаєнком. Було дивно і якось ніяково чути від доктора біологічних наук, який провів у стінах технічного університету всього півтора тижні сентенції типу: «Я покинув посаду директора інституту, який створив з нуля. До мене нічого там не було, а зараз ми зайняли перше місце в педагогічному університеті. І все лише задля того, щоб спасти НАУ, підняти його з руїн…»

Цікаво, чому ж Ви, вельмишановний Вікторе Петровичу, як ректор педагогічного університету імені Драгоманова, розсталися з такою людиною, пославши його (вірніше, давши згоду) спасати наш університет? Не жалко? Вами рухав альтруїзм, чи щось інше?

Ось інший перл: «Ви хочете літати, чи плавати і топитися?..», що викликало у присутніх лише болісний подив. Я вже не кажу, що повчати менторським тоном доктору біологічних наук людей, які віддали авіації все своє життя, як їм навчатися літати, – безглуздо, недоречно і вкрай некрасиво.

А на конкретні запитання, коли над нами перестануть знущатися, коли ж нарешті відбудуться вибори ректора, і колектив сам вирішить куди, як і з ким їм рухатися (жити, творити, перемагати – девіз університету) – почули відповідь: «Це не від мене залежить, це Міністр вирішує, я лише тут для того, щоб навести порядок, створити стратегію перспективного розвитку університету, реструктуризувати його, прийняти новий Статут».

На запитання, чим же не влаштовує його чинний Статут університету, які його положення не відповідають Закону «Про вищу освіту», для чого потрібно знищувати структури, які ефективно працюють, не отримали жодної відповіді. Вони лише роздратували виконуючого обов’язки, і він перейшов до відвертих погроз. Бо як сприйняти його постійні випади типу: «… не буде шостого виконуючого обов’язки. Буду тільки я. Або я, або університет приєднають до іншого університету, або ж розіб’ють на чатсини і приєднають до кількох університетів. Ось політехнічний університет стоїть і бачить вас у своїх обіймах. Таке доручення і такий сценарій довела до мене пані Міністр і Кабінет Міністрів». Отак от…

Добре, що хоча б уже «вас», а не «нас». Цікаво, а як вельмишановний Михайло Захарович відреагує на таку зухвалість новоспеченого «авіаційного лідера»?

У всіх присутніх склалося одностайне враження: зухвалість, некомпетентність, нарцисизм, поєднані з абсолютною впевненістю про безумовну підтримку сильних світу цього.

Але чому тут дивуватися? Недарма ж, уже на наступний день після «вшестя на престол», виконуючий обов’язки відвідав… Ні, не інститут, не кафедру – гараж! І перше запитання не про пальне, не про запчастини…

Де мій Мерседес? На ремонті? Мене це не обходить, щоб завтра зранку був біля мого під’їзду!

Самозакоханість чи цинізм? Шоковані працівники гаража сприйняли це як вседозволеність. Так хто ж видав цьому панові індульгенцію на таку дурість?

До речі, Ліліє Михайлівно, якщо призначення цього «фахівця» є політично доцільним, то це всього лише забаганки представника політичної сили, політичний вплив якої на суспільство дорівнює приблизно одному відсотку.

Якщо це примха людини, чи людей, які зухвало вважають, що істина у них знаходиться у лівій кишені, а вердикт – у правій, то це повинні оцінювати вже зовсім інші фахівці.

Уже п’ятий виконуючий обов’язки ламає колектив університету «через коліно». Дуже невпевнені ляльководи у перемозі своєї людини, тому і не довіряють колективу університету, відтерміновуючи вибори ректора усупереч здоровому глузду і закону. Я вже не кажу про демократичні традиції нації, які тільки відроджуються. Я кажу перш за все про чесноти Майдану, які окремі політики одразу забувають, умостившись у теплі крісла.

Страшно, коли на передній план виходять забаганки державних керманичів, або їхні непомірні амбіції. Це руйнує не тільки свідомість людей, це вбиває їхню віру в майбутнє.

32089

Вам потрібні збайдужілі, залякані, озлоблені люди, які нікому та нічому не вірять? Тоді краще не виголошуйте високі слова з високих трибун. Ціну їм ми уже знаємо.


Залишити коментар