Міністерство імені Квіта

Гру.30.2015. / Коментарів: 2

Міністр освіти і науки України Сергій Квіт є одним із небагатьох політиків, який, за словами експертів та президентської команди, втілив хоча би одну реформу – реформу вищої освіти.

Саме тому, мабуть, йому і віддали на останніх парламентських виборах 11-те місце у списку Блоку Петра Порошенка, а його перша заступниця Інна Совсун була названа за підсумками 2014 року 19-ою за впливовістю жінкою в державі, залишивши позаду більшість «важковаговиків» українського бізнесу і політики.

Команда Міністерства активно присутня у соцмережах, більшість кроків і реформ позірно обговорюються, прозорість і відкритість МОН збільшилася у рази порівняно із минулими роками.

На цьому перелік плюсів Сергія Квіта та його оточення можна завершувати. Сувора реальність дозволяє через більш ніж півтора роки подивитися на ситуацію у Міносвіти без «рожевих окулярів».

Я ніколи не був прихильником Дмитра Табачника, однак на тлі останніх подій у Міністерстві він видається вже не таким демонічним. Принаймні, за його правління у будівлі на проспекті Перемоги 10 у Києві всі знали, що так, корупція є, але є й господар, бачення та стратегія.

Сергій Квіт завжди був у центрі скандалів – після його обрання президентом Києво-Могилянської Академії він був постійним послідовним критиком Міністерства освіти, а після приходу туди Дмитра Табачника – відкритим ворогом.

Це, проте, не заважало панові Квіту так само відкрито підтримувати Віктора Януковича під час президентства останнього і навіть підписати схвального «листа десятьох» у найкращих традиціях «совка», в якому інтелігенція шанобливо дякує Януковичу за його «реформи».

І хоча після громадського розголосу пан тодішній президент Могилянки поспішив відкараскатися від свого вчинку, за своєю звичкою він не відповів на запитання журналістів про те, чи він відповідає за свої дії, зваливши усе на Ольгу Богомолець, теперішню його колегу по Блоку Петра Порошенка.

Після цього Сергій Квіт перманентно сварився і мирився із Міносвіти – то судився за бюджетні місця, то засуджував вчинок своєї студентки, яка вдарила букетом Табачника.

Ставши міністром пан Квіт не спішив проводити карколомні реформи, вибравши тактику замовчування, повільної ліквідації або гри на витривалість. Таким чином був прийнятий закон України «Про вищу освіту», який міністр ставить собі у заслугу, хоча ініціатором його був Михайло Згуровський, а вніс до ВР Віктор Балога.

До речі, сам закон навіть через рік після прийняття до кінця не запрацював, а все частіше команда Квіта, яка правила його за основне своє досягнення, хоче його докорінно змінити під себе. Виявляється, що реформа забуксувала майже одразу після ухвалення, а її натхненники не передбачили наслідків та можливих зловживань.

Взагалі, команда освітнього відомства скидається на мрійників – запозичені з різних держав варіанти розвитку ситуації та механізми і процеси вони намагаються прищепити українському суспільству, навіть не замислюючись над кардинальними протилежностями у світогляді і житті.

Однак, в реальності все зовсім по-іншому. Серед 23-х радників Міністра освіти можна відшукати Віктора Галасюка – голову парламентського комітету з підприємництва від Радикальної партії Олега Ляшка. Смішно, правда ж? Нардеп, голова комітету ВР, від однієї партії, радить міністрові від іншої? Звісно, це порушення закону і принципу рівноваги влад, коли одна втручається у діяльність іншої, але це лише юридичні і загальнофілософські зауваги. Насправді ж товаришування пана Віктора і пана Сергія має під собою набагато глибші корені.

Віктор Галасюк став радником Міністра освіти ще у 2014 році до обрання нардепом. У 2012 році Галасюк, олігарх Василь Хмельницький та Сергій Квіт заснували Bionic University, який розташовувся в одному із корпусів Могилянки. І хоч за три роки цей «виш» так і не став справжнім, Віктор Галасюк і Василь Хмельницький саме з цього часу активно товаришують із паном Квітом.

Ще один спільний проект трійки фінансового експерта Галасюка, журналіста Квіта й олігарха Хмельницького – сумнозвісний Bionic Hill, землю під будівництво якого Києву повернув Кличко. Варто згадати принагідно, що Bionic Hill і Bionic University досі зареєстровані за адресою штаб-квартири Василя Хмельницького на вулиці Лаврській у Києві. У 2014 році міністр разом зі своїм радником Віктором Галасюком та бізнесменом Василем Хмельницьким відкривав приватну школу, засновану останнім, і досі називає її найкращою та найсучаснішою в Україні.

Довгий час спонсором чесності та прозорості Міністра був фонд «Відродження», за наполяганням якого була створена Стратегічна дорадча група «Освіта» при Міністерстві, очолив яку керівник афільованого з фондом БФ «Інститут розвитку освіти», викладач Могилянки й історик Георгій Касьянов.

Ця група разом із Міністерством півроку працювала над «Концепцією розвитку освіти на 2015-2025 роки», проте, після широкого громадського несприйняття, концепція була похована, а разом із нею і Стратегічна дорадча група, і БФ «Інститут розвитку освіти», і представники фонду «Відродження» у консультативних органах при МОН. Проект було провалено, тож міністр поспішив позбавитися невдалого експерименту та причетних до нього. Тоді ж у Касьянова і Квіта виник конфлікт із Ігорем Лікарчуком, директором Центру оцінювання якості освіти.

Так повелося, що люди, які мають іншу точку зору, ніж Сергій Квіт, позбуваються посад та втрачають вплив. Ігор Лікарчук був одним із небагатьох, хто дозволяв собі критику політики профільного відомства протягом останнього року, за що і поплатився гучним скандалом, який дотепер не вщухає із ЗНО. Незважаючи на публічні заяви міністра про підтримку Лікарчука, різкі вислови директора УЦОЯО, його принципова позиція на колегіях міністерства та відмови від участі у заходах МОН не дозволяють говорити про єдність поглядів і взаєморозуміння між Сергієм Мироновичем та Ігорем Леонідовичем.

Інший представник нової команди – Інна Совсун – рішуча та вольова молода жінка, яка пробує привнести в українську вищу освіту європейську автономію. При цьому пані Інна забуває, що університетські керівники та викладачі і наша «вишка» в цілому настільки ж далекі від свободи і прозорості, як пан Сталін від капіталізму.

Проте мова про інше. До приходу в Міносвіти пані Інна працювала у громадській організації «Центр дослідження суспільства», яка була маленьким аналітичним центром. Після призначення першим заступником міністра, Інна Романівна полишила Центр, проте його вплив та відомість, навпаки, почали стрімко зростати.

Не в останню чергу це трапилося тому, що Центр, однією із засновниць якого була Совсун, став проводити дослідження і робити презентації за підтримки і офіційних представників МОН, і самої Совсун, і фонду «Відродження». До речі, Єгор Стадний, керівник освітніх програм Центру, є не лише колегою Інни Совсун по Центру, а й радником Міністра освіти.

Із приходом Інни Романівни Совсун до Міністерства освіти незалежний громадський Центр раптом почав отримувати гранти і з вересня 2014 року загальний обсяг донорських коштів становить близько 8 мільйонів гривень, а представники Центру раптово стали спікерами від експертного середовища щодо освіти.

Аналізувати діяльність бізнесмена Олега Дерев’янка, який після програшу на київських мерських виборах став заступником міністра, не доводиться, бо це призначення є апріорі безглуздим і непрофесійним. Призначати керівником апарату людину, яка не має ані досвіду в апаратній роботі, ані знання галузі освіти – це кращі традиції «кумівства» і «сімейності».

Найбільш закритий і маловідомий громаді, проте добре відомий експертам представник керівництва Міносвіти, – заступник міністра Павло Полянський. Він єдиний, хто розуміє у команді Квіта систему загальної освіти, а не лише університетської, проте так само він єдиний, хто є найбільш консервативним і ворожим до преси чиновником у відомстві.

Павло Полянський завжди говорить про чесність та прозорість. Саме він постійно підкреслює про дистанціювання Міносвіти від комерційних ініціатив та проектів. Проте, якраз саме за підписом Павла Полянського з’являються документи міністерства про підтримку установою тих чи інших саме комерційних проектів. Тобто, публічно заступник міністра декларує незалежність та прозорість, а неофіційно після перемовин погоджується на умови бізнесу.

Останній такий випадок трапився із телеканалом групи Ігоря Коломойського. На одній із колегій Міністерства освіти представники телеканалу намагалися домогтися надання підтримки МОН їхньої продукції та поширення її у школах. Тоді колегія вирішила не підтримувати проект, про що наголосив міністр Квіт, нагадавши про відстороненість бізнесу від влади.

Але вже за кілька днів те, що було публічно відхилено, отримало підтримку від Павла Полянського спеціальним листом, де навіть було вказано посилання на відеопродукцію телеканалу групи Коломойського. Як вдалося телеканалу змінити рішення чесних міністерських чиновників так швидко – залишається загадкою та запитанням для правоохоронних органів.

До речі, за інформацією джерел у видавництвах, саме Павло Полянський як заступник міністра, який курує сферу підручників, тепер відповідає за розподіл грошових потоків. І саме до нього тепер стікається все, що раніше осідало у кишенях дрібних чиновників міністерства. Тобто, як і після Помаранчевої Революції, корупція не стала меншою, просто брати стали більше і вище.

Назагал картина дуже сумна. Яким би не був крадієм Табачник, він був спеціалістом в освіті й інтелігентом. Якими б не були колишні схеми, вони не змінилися тепер, а стали більш хитрі та єзуїтські. Ані у Табачника, ані у Суліми не було такої силенної купи радників та помічників, які дозволяють нинішнім шефам говорити про прозорість та чесність, паралельно складаючи кеш у закутку.

Якими б поганими не були колишні посадовці, проте вони були професіоналами не тільки у хабарництві, але й у своїй галузі. Коли ж міністр і його заступники взагалі не розуміють логіки, побудови і закономірностей своєї сфери управління – це гірше, ніж корупція. Це – непрофесіоналізм, який доведеться виправляти і будувати багато процесів заново.

Залишається лише сподіватися, що час революційної доцільності і сумнівної чесності невдовзі завершиться. А у чесних і показово бідних чиновників перестануть багатіти друзі і колеги.

 

Антон Дмитрієв, журналіст


Коментарів 2 Додати коментар

  • Міністерство імені Квіта ?
    https://www.youtube.com/watch?v=Y7ldq7UVuqE

  • Образовательная политика Сергея Квита : шовинизм, репрессии учебных учреждений, антиукраинская пропаганда и нетерпимости к инакомыслию

    Роль системы образования для нормального функционирования любого общества сложно переоценить. Особенно, когда речь идет о необходимости мобилизации ресурсов для преодоления кризисных явлений, нейтрализации насилия и агрессии. Уровень образования – реальный, подразумевающий навыки самостоятельного критического мышления и эрудированность, а не просто наличие диплома или степени – позволяет эффективно действовать в любой сфере деятельности, противостоять манипуляциям и информационным войнам, добиваться решения задач в сложных условиях минимальными ресурсами.
    Кого же готовят в украинских дошкольных учреждениях, школах и затем ВУЗах , что для этого делает Министерство образование и науки Украины в целом и Министр образования Сергей Квит в частности?
    Коротко о главном: вчерашние студенты с удовольствием пополняют ряды радикальных группировок, вливаются в ряды громил, атакующих магазины и офисы, становятся на путь криминала. Те же из них, кто поумнее, любыми правдами и неправдами пытаются выехать на работу за границу и остаться там навсегда. Даже те из ребят, кому удалось найти работу, сталкиваются с необходимостью полностью переучиваться самостоятельно. Знания, полученные ими в школе или ВУЗе, оказываются совершенно не адекватными потребностям работодателя и требованиям современной науки и экономики. В итоге, мы имеем парадоксальную ситуацию: образовательный процесс с удовольствием воспроизводит агрессивных невежд, а тех, кто хочет поднимать экономику и развивать научный и технологический потенциал страны, предоставляет самим себе.
    Если мы внимательно посмотрим на то, что происходит при нынешнем министре в системе образования, это не вызовет никакого удивления. Учебные материалы подаются тенденциозно, фактический материал фильтруется и искажается. Особенно в этом отличается Киево-Могилянская Академия (НаУКМА), которая, под вывеской одного из старейших известнейших украинских учебных заведений превратилась в рупор шовинизма, пропаганды и нетерпимости к инакомыслию. Там неоднократно отмечались случаи репрессий руководства по отношению к студентам и даже преподавателям, которые не соглашались с пропагандистским дискурсом заведения и пытались продвигать альтернативную точку зрения. Излишне говорить о недопустимости подобного подхода в академической среде.
    Все это происходит на фоне уменьшения финансирования отрасли, снижения зарплат, сокращения и преподавательского состава, и количества учебных заведений, формального подхода к учебному процессу, когда учебный материал дается «для галочки», безотносительно к его содержанию и восприятию его учащимися. Совершенно неудивительно, что в этом случае преподаватель, поставленный в условия нищенской зарплаты и бредовости того, что он обязан читать своим слушателям, будет склоняться к коррупционным действиям, что мы и можем наблюдать практически во всех учебных заведениях в том или ином виде.
    Вопиющий случай в конце 2014 года зафиксировали сами учащиеся, когда учительница, она же завуч и подруга директора, угрожала ученице, родители которой купили ей учебник самостоятельно, вместо того, чтобы сдать деньги ей лично. Несмотря на публикацию этой информации и общественный резонанс, завуч отделалась понижением в должности. Видимо, откровенное вымогательство не является серьезным противоречием со статусом учителя детей.
    Нужно сказать, что поборы в учебных заведениях являются повседневной реальностью учащихся и их родителей. Однако, несмотря на это, количество школ и ВУЗов сокращается, учителям отменяют надбавки к зарплате, лишают детей бесплатного питания – со всеми вытекающими последствиями для их здоровья, требуют от родителей оплачивать учебники и хозяйственные расходы школ, и многое другое. Видимо, привлеченные средства не помогают финансировать образовательный процесс. И это при том, что львиная доля образования в Украине уже официально платная.
    Учитывая массовый характер явления и отсутствие какой-либо принципиальной реакции Министерства образования, кроме громких заявлений, можно предположить, что мы имеем дело со старыми недоброй памяти «коррупционными пирамидами». Когда сбор коррупционной ренты на низовом уровне перераспределяется между различными уровнями бюрократии, вплоть до самой верхушки. Если предположить, что основной целью функционирования этой системы является создание потока неучтенных денежных средств «снизу – вверх», а накачка учащихся ложным патриотизмом является элементом прикрытия этих «схем» – становится ясно, почему оболваненные, с выключенным критическим мышлением выпускники, мыслящие пропагандистскими штампами – единственное, что она в состоянии производить.
    Очевидно, что нужно требовать от Минобразования Украины как-то исправить ситуацию. Для деидеологизации учебного процесса вполне достаточно развернуть широкую беспристрастную дискуссию в академической среде, примерно наказав тех, кто проявляет нетерпимость к альтернативным точкам зрения и поощряя такое забытое в нашей научной среде слово как «плюрализм мнений». Контроль гражданского общества в тесном сотрудничестве с правоохранительными органами позволит искоренить коррупционную составляющую в деятельности образовательных учреждений. Прозрачный механизм расходования средств позволит поднять зарплату учителям и стимулировать их формировать социально-ответственных, разумных и критически мыслящих членов общества. Но похоже, что такой план действий не интересен Сергею Квиту как Министру этого стратегически важного минестерства, как главному менеджеру в системе образования, ведь все инициативы должны в первую очередь исходить от него, а они напрочь отсутствуют.
    Действительно, без дела они не сидят. Принят новый Закон о высшем образовании. В нем повышается автономность ВУЗов – в условиях, когда количество денег в системе неуклонно снижается. Создается Национальное агентство по контролю качества образования, что суть еще один репрессивный бюрократический орган, который на свое усмотрение определяет «правильные» и «неправильные» учебные заведения через систему рейтингов. Закрепляется норма об обязательности обучения на украинском языке, что просто насущнейший и ни разу не конфликтный момент для нашей системы образования. Усиливается борьба с плагиатом в научных работах – что в целом неплохо, но кто и как будет это определять, каковы механизмы предотвращения этого процесса в очередной элемент «избирательного правосудия»?
    При этом лишаются лицензий частные ВУЗы, по каким-либо причинам не вписавшиеся в дискурс Минобразования. Профильные учебные заведения отбираются у соответствующих ведомств, для которых, собственно, и должны поставлять кадры, и передаются под его контроль, в том числе и Национальный университет налоговой службы. И на фоне декларируемого отсутствия средств заключаются контракты с Microsoft на поставку платного программного обеспечения – при наличии известных бесплатных аналогов.
    Есть и другие вопросы к данному ведомству. В частности, инициативы, связанные с Национальной академией наук Украины, вызывают вопросы по поводу их истинной цели. Переподчинение НАНУ вряд ли улучшит ситуацию в украинской науке, учитывая вышеизложенное, однако, на балансе этой организации находятся крупные и очень дорогие участки земли и объекты недвижимости, которые, без сомнения, могли бы представлять очень лакомый кусок для крупного олигархического капитала, инвестирующего в землю и строительство, с интересами которого связывают руководство Минобразования.
    Но зато министр образования Сергей Квит, начавший свою деятельность на министерском посту назначением себе заместительницы Инны Совсун, молодой женщины с магистерским дипломом, задача которой вести диалог с профессорами и академиками, очень озабочен патриотическим воспитанием учащихся. Обсуждает введение в школах и университетах регулярных уроков военно-патриотического воспитания и военного дела. Надо полагать, конкурсов детских рисунков с кровью и убийствами, становится недостаточно. Господин Квит считает, что наша нынешняя война с более чем странной этимологией будет определять будущее Украины так долго, что для этого требуется закладывать азы военного дела в нынешних подростков? Какую же пользу он видит от подержавших пару раз в руках макет автомата Калашникова будущих программистов и музыкантов на поле боя, и не целесообразнее ли было бы организовать профильное обучение для тех, кто может и хочет воевать, а не совать всем без разбору в руки автомат?
    Помимо этого, принимается решение об изъятии из программы ВНО всемирной истории и литературы. Зато продвигается идея о волонтерских курсах по обучению английскому языку. Само по себе это, конечно, неплохо, но в совокупности – кого же делает из наших детей господин Квит? Англоговорящих зомбированных стрелков, не имеющих представления о мировом культурном, историческом наследии? И зачем ему это?
    Если мы вспомним о том, что Сергей Квит является по совместительству почестным президентом упоминавшейся выше НаУКМА, это становится очевидным. Интересоваться же мнением родителей, желают ли они своему ребенку участи «универсального солдата», в его ведомстве, видимо, не принято. Впрочем, это имеет и другой смысл.
    В кого в действительности превращаются молодые люди, прошедшие машину промывания мозгов украинской системы образования? Сообщество образованных людей, критически воспринимающих действительность и просчитывающих последствия, как своих действий, так и телодвижений окружающих, никогда не допустило бы то, что сейчас происходит. Ситуация, в которой страна погружается в войну, хаос и разруху, элиты богатеют, внешние силы реализуют без помех свои деструктивные интересы в отношении Украины, а все издержки и тяготы этого процесса несет народ, натолкнулась бы на мощное противодействие гражданского общества. Именно критическое мышление и понимание мотивов всех заинтересованных сторон делает бесполезной пропаганду, разжигание шовинистической истерии и показную конфронтацию элит. И пока власть будет рассматривать народ как бессловесное стадо, объект для грабежа и дармовой ресурс для беспардонного использования в своих личных целях, никакие реформы в системе образования, направленные на воспитание из учащегося Человека, проводиться не будут. Система боится Человека, и сделает все, чтобы те, кто прошел через ее механизмы, никогда не стали такими.

    ________________________________________
    Автор: Трофилов Валерий
    http://kraina.name/articles/nacionalizm/147287-obrazovatelnaya-politika-sergeya-kvita-shovinizm-repr/

Залишити коментар