Міністр Гриневич заграє з освітянами, проте «третя дія» вже розпочалася

Гру.8.2016. / 1 коментар

Обсяг негативної інформації, оприлюдненої в друкованих та електронних ЗМІ щодо «діянь» міністра освіти і науки України Лілії Гриневич, без перебільшення, «зашкалює». Підтверджується стара істина: все рано чи пізно стає відомим, випливає назовні. У результаті всі бачать, що «король» – голий, вибачте, «королева».

1

Привертає до себе увагу, як міністр Гриневич останнім часом гарячково заметалася – активізувалася в своїй імітації праці. Явно хоче знайти будь-який позитив щодо своєї персони і переключити увагу громадськості на нього, «відмазатися» від компромату, бо встигла його «набратися», як вівця реп’яхів, чи, як казав «нєзабвєнний» Віктор Андрійович, маючи на увазі іншу дійову особу, і кредитів, як … бліх.

Лілія Михайлівна запевняє, що вся оприлюднена в ЗМІ проти неї інформація – замовна, вигадана. А в якості «замовників» згадує своїх попередників, і, навіть, зовнішніх недругів нашої країни. Але наведених фактів так і не може спростувати – вони просто кричать. Правда, плагіат підтвердила, але якось своєрідно. Мовляв, це сталося тому, що все робилося «поспіхом». Оце так, як кажуть, не моргнувши оком! І це – міністр?!

Міністр, щодо якого є підтверджені факти особистої нечистоплотності, непорядності, порушення морально-етичних норм та законів, у будь-якій країні, причому, не обов’язково європейській, – подає у відставку. Тільки не в нас. Тому доки суд та діло – Лілія Михайлівна поспішає використати час. Хіба тут до освітніх реформ, коли треба «назбирати» для отримання місця в прохідному списку кандидатів у народні депутати від чергової для неї партії, і тепле містечко приглянути, на всяк випадок?! До речі, чи пам’ятає вона сама в скількох вже партіях встигла побувати, щоб залишитися «на плаву»?

А ціни все вищі, а личко вже не те. До того ж недавні чималі витрати за крісло міністра – хіба жарти? Голову втратиш – не те що змарнієш. Та личко пані міністра, що трохи прив’яло, коли зловили на плагіаті, – останнім часом знов посвіжішало. На освітян з боку «зірки» Інтернету знов ллється дощ обіцянок про «блага».

Обережно, шановні колеги! Адже міністром Гриневич подається щось таке залежале, з дурним запахом. Пахне гречкою Черновецького, в команді якого Лілія Михайлівна пройшла серйозну школу. До того ж насправді, не міністр збирається подбати про освітян, а Кабмін обіцяє підвищити заробітну плату.

При цьому не вдвічі обіцяють підвищити, а лише  на третину. А у МОН придумають, кому дати, а кому ні, знайдуть спосіб. Адже бюджет не гумовий, гроші з інших кишень точно заберуть, хоча б, з кишень скорочених освітян. Запровадять для решти підвищення кваліфікації, добровільну акредитацію і т.д., і т.п. Ясна річ, за довідки про дистанційне (фактично – липове) підвищення кваліфікації комусь «капне».

Щасливці, які не втратять роботу, звернуться до першого заступника міністра Ковтунця, щоб «посприяв», наприклад, у отриманні ліцензії. Він знає, як це робиться. Адже недарма Ковтунець проходив «підвищення кваліфікації» у Бабака та Ісаєнка. Ці добродії достеменно володіють напрацьованими ними у свій час відповідними схемами щодо валютного супроводу «сприяння». Навчили і Ковтунця. Ланцюг перевірений.

Стипендію студентам за пропозицією МОН можуть дати «за вибором», але тільки половині, а може й того не буде. Може так статися, що здобувати ступінь магістра будуть також «за вибором», лише контрактники (мовляв, для українців достатньо і ступеня бакалавра!).

А ось і свіжий «ляп»: божевільний намір об’єднати в школах уроки мови і літератури (Увага! Вкрадена ідея, «чула дзвін»…). Причому, без продуманої стратегії, без наукового обґрунтування, без обговорення, без методичного супроводу – розмах όдуру зашкалює.

«Скоротимо тисячу професорів – не помруть!». Такий аморально-злочинний афоризм-дегенератизм залишив після себе Квіт. «Десятки тисяч учителів – геть!» – це вже дарунок від Гриневич.

Радій, освітянська громада! Нещодавно міністр з гордістю заявила, що відвідала Німеччину, а перед тим – Польщу, і виявила, що там чи найбільше нашої молоді навчається і далі навчатиметься. Чому не у Франції? Там багато сотень осіб королівської крові – нащадків першої в Європі освіченої королеви цієї країни українки Анни Ярославни. А міністр, здається, за-сумісництвом ще й історик, якщо про це пам’ятає.

МОН літало і в Китай, пообіцяло, що може постачати наші «мізки» і туди. Відмовили, бо якась особа з-за плечей міністра висунула свою «пичку». Для антуражу, щоб упізнали того, хто ще вчора виглядав з-за животика прем’єра. Не повірили хитрі східні фізіономісти.

А як же стратегія розвитку вітчизняної освіти? А ніяк. Насправді очільниця МОН освітою не цікавиться і ні на що не впливає, а личко так – для ширми. Вирішують інші. Як з рога достатку, сипляться обіцянки, бо гаряча пора: можуть страйкувати вчителі, за ними батьки, опозиція на п’яти наступає. Ляшко з вилами свого шматка виколупує, «Батьківщина» погрожує, що мόскву покличе, «Самопоміч» делікатно щось і собі просить та тишком-нишком машини зі львівським сміттям по всій державі розсилає.

Від «Народного фронту», правда, – мовчання. Адже всі посади – при них, хоч очільниця МОН уже і звідти «п’ятами накивала». Діє «напряму» – через домашньо-державні хороми, «намόлює» дворові ікони. Тягає зусюди гарячі каштанчики спритно. Адже електорат можна і на обіцянки купити, доки не «розкусили». Он уже перші вірнопіддані запевняють, що такої мудрої і порядної не те що освіта, а й світ не бачив. На колінах благають не уходити з посади міністра.

Але в п’ятах міністра пече, бо вчителі, викладачі університетів, вчені з академії педнаук задумали збирати підписи до Кабміну про ліквідацію МОН, як зайвого в бідній державі органу, в якому рівень очільників уже нижче не плінтуса – каналізаційних труб. Ганьбовисько ліквідують – може, тоді й учителям щось дістанеться. І не треба буде будувати особливих шкіл для діток-калік (для онкохворих уже «збудували»). У рожевому домі всім вистачить місця.

Привертає увагу цікава, але дуже сумна, обставина: як Гриневич, навіть, не швидко, а блискавично втратила авторитет та надії освітян після свого призначення на посаду міністра, як спаплюжила своє ім’я, увійшовши до злочинного угрупування та розширивши його. Стала знаряддям у руках аферистів-пройдисвітів, узаконила людей кримінального, брудного і минулого, і теперішнього. Хабарі обчислюються вже захмарними сумами. Причому, за що не візьметься, нічого не виходить, усе валиться. Як кажуть, «куди не кинь, всюди клин». «Не по Сеньке шапка» виявилася їй посада міністра. Міністр світить очками – не соромиться, не хоче бачити свого краху, хоч він уже на порозі.

Отже, наближається третій акт огидного квітосовсунівскоґрінєвічського трагіфарсу. Коли особа з такого високого державного кабінету сама дозволяє прόйдам тикати себе лицем в багно, то зрозуміло, що ціни «на квитки» зашкалюють. Свита нервує, рветься топити міністриню, яка обклала криміналом – «нікуди зайчику вистрибнути». Ловлять момент, розуміючи, що міністр сама собі яму копає.

Судячи з того, які «ляпи» радять міністрові робити її заступники, доки вона в шоп-освітніх польотах, – спектакль розпочато. Сцена – освіта. Дійові особи і виконавці – очільники МОН, за сумісництвом – хабарники-рвачі. А дійство, на радість глядачам, закінчиться в СІЗО. З конфіскацією. Дуже схоже, що все йде до цього.

Дивує ось що. Гриневич та її заступники – люди бувалі, терті, перебувають на високих державних посадах. Мали б розуміти, що нема дорожчого скарбу для людини (міністра чи робітника, неважливо) – ніж чесне, добре ім’я. А бідному чи багатому у підсумку треба не більше двох метрів землі.

Тому не варто відбирати земельні ділянки в героїв-бійців АТО, обділяти їх, набивати матраци зеленим папером, якого не забереш із собою. А набуте злочинним шляхом, як свідчить історія людства, все рівно піде прахом, спадкоємці змарнують – такий закон справедливості.

«У гроба карманов нет», – сказав якось великий українець з Донеччини Анатолій Солов’яненко, якого цькували урапатріоти-хапуги від культури. Непогано було б пам’ятати його слова й урапатріотам-корупціонерам від освіти. Час смертохристів мине, рано чи пізно. Народ, навіть голодний, – велика сила. Освітяни – його провідники.

Освітяни потребують мудрого, освіченого, інтелігентного, мислячого керівника – українця, патріота, гуманіста, людини з високим моральним імперативом, гідної розумних, талановитих учителів-подвижників. Але від кожного з нас, освітян, і тільки від нас залежить, чи скоро його діждемося.

facebook


Коментар 1 Додати коментар

  • випадково попав на якийсь сайт, де зявилося лице Лілії Гриневич. Там самі похвали до її розуму, діяльності. Думаю, що сама вона не читає нічого з того, що пишуть, а послушні слуги видаляють неприємне, щоб не відрвати від “державної” діяльності. Цікаво, якби прочитала хоч один такий матеріал, як цей, , чи щось би допомогло, чи дійшло б, що це тривати не може далі, що це вже не просто кримінал, а моральний злочин проти освіти, але видно, що совісті вже зовсім не лишилося. Матеріал страшний, мороз по шкірі йде. Нехай навіть не читає, але ж мусить хоч поцікавитися, що зробив призначений нею Ісаєнко за цей час. Шо ж вона за господиня, якщо не реагує, що “скотиняки” вже продають університетські будинки. Чи може наперед знає, що і як буде розподілено? Не може не знати, як плюються працівники НАУ після т. зв. зустрічей з теперішнім в. о. ректора, якого сама ж призначила. Цікаво, як проходять “рейтинг” у міністра на посади кеівників вишів? Надя Савченко радить повернути Януковича, а освітяни скоро, видно, заплачуть за одіозним Табачником. За його українофобство проти нього підписався цвіт української інтелігенції. Чому ж ми мовчимо, коли геноцид освіти здійснює Лілія Гриневич? чи не тому, що вишиванкою прикрилася, мавпуючи вищих леді. Вишиванка, до речі, “захляпана” і без смаку. Інтелігентка такого несмаку б не одягнула.

Залишити коментар