Міністр Квіт, ¡No pasarán!

Невеличкий екскурс в історію. Кінець тридцятих років. В Іспанії полихає війна (1936-1939 роки). Протиборчі сторони: з одного боку – прихильники уряду Другої Іспанської Республіки (республіканці, роялісти, а також інтернаціоналісти з багатьох країн світу), з іншого – заколотники, прибічники військової диктатури під командуванням генерала Франко, підтриманого Італією, Німеччиною та Португалією.

Саме тоді широке поширення отримав привітальний лозунг прихильників республіканського уряду «¡No pasarán!» (Вони не пройдуть!). Лозунг супроводжувався підняттям вверх стиснутої в кулак руки.

1

І хоча вперше в історії цей лозунг (ісп. «¡No pasarán!», фр. «Ils ne passeront pas!») – «Вони не пройдуть!», був проголошений ще французьким генералом Робером Нівелем у 1916 році під час битви при Вердені, особливого значення він набув під час війни в Іспанії. Адже він уособлює твердий намір до кінця захищати свою позицію.

Наша держава живе зараз в непростий час, в умовах зовнішньої агресії, яка ще більше посилює найсерйознішу соціально-економічну та фінансову кризу в Україні за всі роки її незалежності. Як наслідок, виникла та поглиблюється й урядова криза.

Ще з глибин історії відомо, що саме під час кризових періодів у житті держав та народів виникає своєрідна «каламутна вода», поживитися в якій прагнуть різноманітні нечистоплотні особи, причому, незалежно від свого майнового та соціального статусу. Кожна з таких осіб знаходить собі місце в цій воді. Не є винятком і Україна.

Про протизаконну, з ознаками корупції, діяльність Міністра освіти і науки України Сергія Квіта написано та сказано вже багато як в електронних, так і в друкованих засобах масової інформації. При цьому все більше прихильників знаходить собі й думка, що Сергій Квіт – найбездарніший Міністр за всю історію існування Міністерства, який «провалив» практично всі доручені йому державні проекти та програми. У цьому розумінні прізвище «Квіт» вже стало прозивним у освітянському середовищі, як символ непрофесіоналізму, беззаконня та корупції в освіті.

У достатньо концентрованому вигляді оцінка його діяльності, яка є дуже близькою до наведеної вище, була дана учасниками засідання Комітету з науки і освіти Верховної Ради під час звіту Міністра 16 лютого 2016 року.

Взагалі будь-який «звіт» передбачає, насамперед, глибокий, відвертий і прозорий аналіз того, що треба було зробити і що фактично зроблено; аналіз недопрацювань, недоліків та проблем; чітке визначення сил, засобів та шляхів їхнього усунення тощо. На жаль, у звіті Сергія Квіта присутні на засіданні Комітету нічого подібного і не почули, і не побачили. Це був не звіт, а набір пафосних лозунгів та теоретико-методологічних месиджів. Освітянській громаді (і не лише освітянській) знову підсунули «пустушку» в гарній сучасній упаковці.

Після виступу Міністра відбулося обговорення «звіту». Причому, виступали не лише народні депутати, але й багато запрошених, зокрема, голова студентської ради Національного авіаційного університету Тетяна Григор’єва, проректор, голова вченої ради Національного авіаційного університету Ярослав Козачок, голова ВМГО «Українська громадська молодіжна палата» Артем Нікіфоров, голова Молодіжної ради, член президії Дніпропетровського обласного об’єднання профспілок Анатолій Яловий та інші.

У виступах були висвітлені та проаналізовані негативні прояви та не менш негативні наслідки діяльності Сергія Квіта на посаді Міністра освіти і науки України, наведені конкретні приклади його протиправної діяльності. Наведемо їх у скороченому вигляді:

  1. Відсутність стратегічного бачення шляхів розвитку освіти у Міністра Квіта, професійна некомпетентність його найближчого оточення.
  2. Незрозуміла, непрозора для освітянської спільноти, в кращих традиціях «кумівства» та «сімейності» кадрова політика Міністра Квіта в самому Міністерстві освіти і науки.
  3. Особиста нескромність, корупційна діяльність Міністра Квіта.
  4. Неналежне виконання Міністром Квітом своїх безпосередніх посадових обов’язків, протизаконна діяльність.
  5. Систематичні порушення Міністром Квітом чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про вищу освіту», в тому числі, з наявною корупційною складовою.
  6. Порушення Міністром Квітом принципу автономії вищих навчальних закладів, протиправне втручання в їх діяльність, свідоме відсторонення органів студентського самоврядування від університетського життя.

Треба було бачити дійсно жалюгідне видовище, коли спітнілий Міністр з кольором обличчя, що змінювалося від блідого до багрово-червоного, «ніс» всіляку нісенітницю, не даючи чесних і зрозумілих відповідей як на прямі запитання присутніх щодо своєї «діяльності», так і на не менш прямі звинувачення в професійній некомпетентності, в «провалі» освітніх реформ, у протизаконному втручанні в університетське життя, корупції.

Він не звик до такої розмови. Дійсно, що це таке, чого це з ним, з самим Сергієм Квітом, так розмовляють? Що це за запитання? Це ж він звик всіх повчати та розповідати, як треба жити «по-європейські»!

І довелося нашому «герою» говорити «штампами», які вже «набили оскому», адже по-іншому він говорити просто не вміє. І брехати, брехати, розповідаючи, як воно все є добре, а буде ще краще і, навіть, відмінно. Колись. У майбутньому. І то, за умови, якщо Міністром освіти і науки України буде саме він, Сергій Квіт.

Але гратися у «піддавки» з ним ніхто не збирався. І коли пішли звинувачення в протиправній, корупційній діяльності, то прямо на очах у всіх, припертий до стіни незручними для нього запитаннями, самовпевнений, самовдоволений, самозакоханий «нарцис» «здувся» як мильна кулька. І ще. Виявилося, що Міністр – професійний брехун. Коли його брехню спростовували, то він, як ні в чому не бувало, знов продовжував брехати, не поперхнувшись, посилаючись то на якісь «колізії» в законодавстві, то на «підступи» його ворогів.

Відомо, що Міністр Квіт веде дуже утаємничений, прихований від зайвих очей, образ життя. Він практично не спілкується з представниками освітян сам на сам, лише виступає на брифінгах та прес-конференціях. На наш погляд, на то є причини. Адже так поводяться ті, кому є що приховувати: або якісь незаконні оборудки, або власну професійну неспроможність.

Засідання профільного Комітету Верховної Ради і виступ на ньому Сергія Квіта ще раз наочно підтвердили інформацію колег, які спромоглися «прорватися» до нього на прийом у Міністерстві і поспілкуватися з ним, що він дійсно «не в темі», не розуміє, що відбувається в системі освіти, не має бачення стратегічних шляхів її розвитку і здатний обговорювати лише питання загального характеру, які для практичної діяльності освітян є мало цікавими. А свою професійну імпотенцію він прикриває набором шаблонних фраз, відвертою брехнею, «перекручуванням» фактів.

Після такого «звіту», з яким Квіт прийшов на засідання профільного Комітету, порядні люди подають у відставку. Але ж то – порядні. А яке відношення до них має Міністр Сергій Квіт?!

Яскравим свідченням «моралі» цієї людини є той факт, що після того, як його «розмазали» на засіданні профільного Комітету, він, як «Ванька-встанька», встав, і, навіть, не отряхнувши з себе багнюку, написав на своєму Фейсбуці, як чудово пройшло засідання і як його всі підтримали. Немає слів…

Мимохідь Квіт на Фейсбуці образив українське студентство, назвавши «покемонами» та «тітушками» студентів, які на законних підставах стояли біля входу до будинку комітетів Верховної ради з плакатами «Квіта – геть!». І це – Міністр освіти і науки України?!

Це – і соромно, і сумно, і обурливо, коли «покемонами» та «тітушками», таким собі «бидлом», студентів називає, зверхньо, не соромлячись, Міністр європейської держави, до того ж, доктор філологічних наук, професор та, як він часто репрезентує себе, керівник «європейського типу». Для Квіта, виходить, не має значення, що студенти – це діти, яких йому довірили держава та батьки.

Де ж мораль у цієї людини, яка прийшла на посаду Міністра на крові студентів?! Як же після цього він можете дивитися в очі тим же студентам, їхнім батькам, освітянській громаді? Невже Квіту весь час в очі попадає лише «божа роса»?! А може, «бидло», «покемони» та «тітушки» – ніяк не студенти, а, навпаки, хтось інший?

Зазначимо, що у виправдання протизаконної та провальної за всіма напрямками діяльності Сергія Квіта на засіданні профільного Комітету Верховної Ради виступив лише один народний обранець, член парламентської фракції «Об’єднання «Самопоміч» Олексій Скрипник, що не стало дивним із зрозумілих причин. Адже народний депутат Олексій Скрипник, як видно з його біографії, є одночасно викладачем Києво-Могилянської бізнес-школи. Читає дисципліну «Проектний менеджмент». Так що тут все зрозуміло.

Аналіз протизаконних та корупційних дій Сергія Квіта на посаді Міністра та наслідків цих дій дає всі підстави зробити висновок, що він систематично, зверхньо та нахабно, порушує законодавство, що він перевершив свого попередника Дмитра Табачника, не ліквідувавши, а удосконаливши корупційні схеми в освіті, що відбулося його зрощування з кримінальним співтовариством. На жаль, все це знаходить своє повне підтвердження на конкретних фактах та прикладах.

Тому, мабуть, невипадково, що Сергій Квіт став першим в історії Міністром-«яйценосцем», на якого патріотично налаштовані студенти здійснили «яєчний замах» під час його таємного візиту до Національного авіаційного університету 21 січня 2016 року. Цей «замах» можна розглядати як підсумкову оцінку його «діяльності» на такій високій посаді та як визнання його «видатного» внеску в розвиток беззаконня та корупції в освіті.

Події останніх днів свідчать про те, що наша держава зараз перебуває на перехресті. Питання стоїть так: або суспільство знайде в собі сили і волю очиститися від скверни, від «квітів» та їм подібних і Україна отримає шанс на своє існування та розвиток, або вона зникне як держава. Іншого не дано.

Але за майбутнє (і держави, і своє) треба боротися і боротися кожному. Воно, майбутнє, не прийде само собою. Подивіться, як «квіти» нахабно, не соромлячись, практично, нічого не приховуючи, все висмоктують з держави, як вони чіпляються за свої крісла-годівниці на очах усього світу.

Перебуваючи на своїх високих посадах, вони роблять «чорну» справу, яка має всі ознаки загрози національній безпеці. Адже «квіти» своїми «діяннями» розбещують юні студентські душі, вливаючи в них отруту правового нігілізму, лицемірства, дволикості, підлості, жорстокості, жаги наживи за будь-яку ціну.

Самі «квіти» зі своїх посад, як ми бачимо, не підуть. Тому з ними треба боротися, чинити опір їм та їхнім поплічникам. Треба мати гідність. А гідність полягає в тому, щоб не тільки мати власну думку і висловлювати її дома на кухні, але й мати бажання та сміливість її захищати. І вже точно треба згадати та наповнити сучасним змістом лозунг: ¡No pasarán! (Вони не пройдуть!).

Квіта – геть! Бандитів-рейдерів з університету – геть!

Михайло Буковецький, історик


Залишити коментар