Міністр Квіт: проект Закону «Про освіту» як вбивство української освіти

Січ.14.2016. / Коментарів: 3

У достатньо глибокій аналітичній статті «Міністр Квіт: політ закінчується, скоро посадка», розміщеній на сайті www.reider-nau.com та присвяченій дослідженню генезису діянь Міністра освіти і науки України Сергія Квіта, висловлюється думка: «Складається враження, що пан Квіт виконує чиєсь замовлення і хоче встигнути остаточно «добити» українську освіту, яка, попри всі проблеми, продовжує бути одним із фундаментів нашої держави. При цьому Міністр чіпляється за все, аби залишитися на плаву, не дивлячись на те, що виявив свою повну бездарність як очільник Міністерство освіти і науки України».

Спробуємо розібратися, чому могла виникнути така думка? Як відомо, на адресу Уряду сьогодні звучить багато критики, до речі, заслуженої критики, за відсутність реальних реформ. Реальні реформи відсутні і у вітчизняній освіті. Адже її реформування не може бути зведено лише до активної присутності найближчого оточення Міністра Квіта у соціальних мережах, до інформування щодо його поїздок та зустрічів, до представлення на суд громадськості «сирих», погано опрацьованих проектів тощо. При цьому, як були, так і залишилися тіньові, непрозорі аспекти міністерської діяльності, приховані від непотрібних очей.

Привертає увагу до себе одна обставина: кожен раз, коли Міністр намагається впровадити щось таке, що дурно пахне, наприклад, виправдати зменшення соціальних зобов’язань перед освітянами або встановлення та підсилення тотального контролю над діяльністю навчальних закладів, то це він називає «реформами».

Такий же підхід застосується, зокрема, і для пояснення того, чому вкрай необхідно скоротити кількість студентів, що навчаються за державним замовленням, а навчальні заклади фактично позбавити рештки незалежності. І це – лише частка більш широких ініціатив Міністерства Квіта, за своєю суттю спрямованих на вбивство вітчизняної освіти, яка в не такі вже і далекі часи була однією з кращих у світі.

На наш погляд, реформування вітчизняної освіти – це багатовекторний процес, який повинен передбачати розроблення та впровадження в життя її сучасного нормативно-правового, фінансового, кадрового, матеріально-технічного, соціального та інших видів забезпечення. Але не лише це. Необхідно здійснити також не менш важливі кроки, щоб змінити сам уклад академічного життя та спосіб мислення багатьох людей, у тому числі, як тих, хто навчається, так і педагогів.

Загальновизнаним є той факт, що сучасна молодь, включаючи покоління 30-річних, – це група особливого ризику. Особливого ризику тому, що живе в кризовому суспільстві, в якому радикально змінюються всі форми буття, а рішення владних структур відносно молоді є малоефективними і не сприяють її успішній соціалізації та соціокультурній адаптації з погляду на те, що в самостійне доросле життя увійшло, певною мірою, «втрачене» покоління. Покоління, багато представників якого у буреломні 90-і роки замість шкільних занять мили вікна машин на перехрестях вулиць, працювали на ринках, були «на підхваті» в різних ділків тощо. Це ганебне явище засоби масової інформації подавали тоді як велике досягнення молодої демократії.

І що ми маємо в підсумку в наші дні, розуміючи, що у сьогоднішніх 30-річних, які родом із 90-х років, уже підростають свої діти? Маємо відчутний прошарок неосвічених людей, які багато в чому визначають сьогодні настрій вулиці, зграї скінхедів та їх надзвичайно низький рівень культурної та мовної компетентності, що вже набуло обвального характеру.

Не є секретом, що викладачі вищих навчальних закладів все частіше зіткаються з нездатністю певної частки студентів навіть конспектувати навчальний матеріал. Студенти виявляються неспроможними самостійно здійснювати смислове конструювання більш менш складного тексту, що містить абстрактні поняття. Більше того, багато хто з них не знає широко використовуваних загальнонаукових термінів: «еволюція», «емпіричний» тощо. У цих умовах лекція вироджується в свого роду диктант, який супроводжується роз’ясненням елементарних понять.

Якщо прислухатися, як розмовляють між собою студенти молодших курсів, то можна помітити, що з їх мови випадають цілі семантичні пласти, пов’язані з абстрактним мисленням і формулюванням, стиль комунікації є одноманітним, оцінки «чорно-білими», опис людських мотивів і дій зводиться до простих дієслівних конструкцій. Така ситуація не може не непокоїти, адже студенти є найбільш освіченою часткою нашої молоді.

Сучасний середньостатистичний школяр або студент (підкреслюю, щоб нікого не образити, – середньостатистичний) володіє сьогодні досить вузьким діапазоном інтелектуальних запитів. Він не «заражений вірусом» знання, у нього немає допитливості, яка б манила його до читального залу бібліотеки, до викладачів.

Задля справедливості слід визнати також, що це – і прямий наслідок деградації викладацького середовища, яке продовжує з різних причин втрачати сильних педагогів, у тому числі, з причин матеріального характеру. Унаслідок цього школи зараз настільки опустили планку, що все більше випускають осіб, які не сприймають ані освіту, ані тим більше науку. Тобто відбувається повна деградація освіти на всіх її рівнях.

Як бути, що робити? Саме на ці запитання мав би відповісти собі Сергій Квіт, приходячи на посаду Міністра. Цілком очевидно, що треба було не займатись популізмом на майданній хвилі, а в якості дуже важливого першого кроку розробити дієву концепцію розвитку вітчизняної освіти на найближчі, скажімо, десять років, обговорити її попередньо з освітянською спільнотою і прийняти в установленому порядку. І лише після цього розробляти необхідну нормативно-правову базу (закони, постанови, накази тощо) для всіх її видів, причому, починаючи від дошкільної освіти і завершуючи вищою, але аж ніяк не навпаки.

Зрозуміло, що це – серйозна аналітична, інтелектуальна робота. І виконувати її повинні професіонали, які мають відповідний досвід теоретичної та практичної освітянської діяльності і розуміння всіх освітніх процесів. Проте склалося не так, як гадалося.

Презентована з «помпою» «Концепція розвитку освіти на 2015-2025 роки», розроблена під патронатом Міністра Квіта та Першого заступника Міністра Совсун так званою Стратегічною дорадчою групою «Освіта» при МОН (співробітники Центру імені Інни Сосун?), як виявилося, становила собою звичайнісіньку компіляцію висмикнутих з освітніх систем різних країн варіантів підходів до їх функціонування, не враховувала вітчизняні реалії і тому не була сприйнята ані фахівцями, ані освітянською спільнотою та відторгнута.

І ось в умовах відсутності концепції розвитку освіти як такої спочатку приймається Закон «Про вищу освіту», а уж потім з’являється проект базового Закону «Про освіту», автори якого (чи не вуха співробітників Центру імені Інни Совсун знов сторчать?) запропонували багато принципових відмінностей від чинної на сьогодні його редакції.

Проект цього Закону, за словами Сергія Квіта, має на меті задовольнити два основні принципи освітньої діяльності: «забезпечення якості освіти та забезпечення рівного доступу до освіти». Однак, усупереч декларативним заявам Міністра, деякі положення проекту Закону взагалі не відповідають цим принципам. А основну ідею розробленого законопроекту краще розкриває інший коментар Міністра: «законопроект повинен відповідати потребам сьогодення», що в макроекономічному контексті жорсткої економії коштів означає суттєве скорочення бюджетних видатків на освіту.

На наш погляд, прийняття і практична реалізація проекту нового освітнього закону ставить під знак запитання можливість забезпечення як доступності освіти, так і її якості. І ось чому.

Відповідно до статті 64 проекту Закону «Про освіту», передбачаються «асигнування на освіту в розмірі не меншому семи відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством». Тобто фінансування освіти буде лише на рівні семи відсотків, причому з усіх джерел! Нагадаємо, що чинний на сьогодні Закон України «Про освіту» передбачає планування лише бюджетних асигнувань на освіту в розмірі не менше десяти відсотків.

Це означає, що Міністр Квіт погоджується з відчутним скороченням фінансування освіти за рахунок коштів державного бюджету і передає питання фінансового забезпечення її функціонування приватному сектору, фактично «умиваючи руки».

Далі. Міністр Квіт бачить у якості реформи освіти, під гаслом підвищення її якості, укрупнення мережі шкіл. Адже законопроектом про освіту передбачено, що наповнюваність шкільних класів має становити не менше 15 учнів, Утримання же малочисельних класів має здійснюватися за рахунок видатків із місцевих бюджетів, що у найближчому майбутньому є подією малоймовірною через брак коштів на місцях.

Як зазначають дослідники освітніх проблем, реалізація цієї норми щодо мінімальної наповнюваності шкільних класів з урахуванням реальної демографічної та соціально-економічної ситуації в Україні призведе до того, що в переважній більшості областей базові школи залишаться лише в районних центрах, а профільні будуть навіть не в кожному райцентрі.

Таке «реформування» освіти викличе, по-перше, масове звільнення педагогів. За оцінкою Голови профільного Комітету Верховної Ради Лілії Гриневич, ідеться про звільнення, як мінімум, 10 тисяч осіб, причому ніякої державної програми щодо їхнього працевлаштування або перенавчання взагалі не існує, тобто Міністерство Квіта повністю скидає з себе відповідальність за долю своїх колег.

І, по-друге, головне, практична імплементація цієї норми позбавить значну частку дітей права на освіту, гарантованого Конституцією, бо в умовах існуючої економічної ситуації в країні, стану доріг та транспортного забезпечення ані батьки, ані органи влади будуть неспроможними забезпечити навчання своїх дітей за десятки, а то і за сотні кілометрів від дома.

Ураховуючи, що в класах сільських шкіл та невеликих міст зараз навчається в середньому 12,5 учнів, а видатків із місцевого бюджету, як правило, не вистачає навіть на їхнє нормальне матеріально-технічне забезпечення, укрупнення шкіл суттєво вдарить, у першу чергу, по навчальних закладах сільської місцевості та невеликих міст, значну частину яких місцевій владі доведеться закрити.

І де ж тут тоді забезпечення рівного доступу до якісної освіти, незалежно від соціально-економічного статусу батьків, якщо у дітей із сільської місцевості та із малозабезпечених сімей буде значно менше шансів вступити до вищих навчальних закладів?

Передбачене новим законопроектом подовження навчання в старшій школі на рік (12-річне навчання) і, можливо, необхідність відвідувати школу в іншому населеному пункті, стимулюватиме дітей із малозабезпечених сімей та їхніх батьків під впливом зазначених вище обставин робити вибір на користь закладів професійно-технічної освіти (там, де вони ще залишилися і мають відповідне забезпечення), а не на вищі навчальні заклади.

Це означає поглиблення освітньої нерівності дітей, тому що доступ до вищої освіти буде ще більш залежним від фінансових можливостей батьків. Малоймовірно, за таких умов, що навіть талановита дитина Мар’яни із Яблунівки буде мати перспективу щодо вступу до університету в Києві.

А може це і є метою освітніх реформ Міністра Квіта? Адже зовнішній менеджмент економіки нашої держави, її фінансового сегменту, які перебувають в стані глибокої кризи, явно не зацікавлений в такій кількості освічених, висококваліфікованих фахівців, зокрема, фахівців з вищою освітою, яку готують зараз українські вищі навчальні заклади. Бо освіченими людьми важко маніпулювати.

С погляду же на те, що Україна стрімко перетворюється в сировинний придаток, у першу чергу, країн Євросоюзу, сировинні та переробні виробництва з їх трудомісткими та, як правило, екологічно «брудними» технологіями і низькооплачуваною працею, потребують великої кількості працівників, переважно, з невисоким рівнем освіти та кваліфікації. Там, ймовірно, і знайдеться місце для дитини Мар’яни з Яблунівки.

Розглянемо ще один аспект ідеї підвищення якості освіти, представлений в проекті Закону «Про освіту». Ідеться про розширення автономії навчальних закладів. Аналіз положень проекту Закону, які стосуються автономії, показує, що його автори під автономією розуміють мало приховане звичайнісіньке зменшення державного фінансування та перенесення відповідальності за функціонування навчальних закладів на місцеві органи влади.

Міністр Квіт, підтримуючи на словах задекларовану в законопроекті ідею автономії, сам же безпардонно втручається у внутрішнє життя навчальних закладів. Уся країна вже знає про цинічну відміну результатів виборів ректора у декількох університетах або про відміну вибрів взагалі, як це було з Національним авіаційним університетом. Бачите, його не влаштовують або «не ті» претенденти на посаду ректора, або «не той» шлях розвитку вищого навчального закладу. І лише він, виявляється, знає, як все має бути, навіть не маючи на це законних підстав.

Сергій Квіт взагалі цікава людина. Цікава тому, що він є, у його розумінні, великим прихильником ідеї автономії та не втручання в справи навчальних закладів. Ну і що з того, що він блокує у протизаконний спосіб діяльність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, обраного представниками освітянської громадськості, відміняє результати виборів ректора у декількох університетах, благословляє рейдерське захоплення Національного авіаційного університету, хоче відмінити його Статут, не маючи на це права, відміняє вибори ректора взагалі, призначає вже третього за рахунком виконувача обов’язків ректора, тобто поводиться як гравець з крапленою колодою карт? Причому, нахабно, зверхньо, не приховуючи. Ну і що з того? Він же Міністр, йому все можна! Одночасно він постійно намагається створити навколо себе ореол «борця з корупцією». До речі, а хто голосніше всіх кричить «злодій!»? Дуже цікава людина Сергій Квіт!

Між тим шум «боротьби за реформи», нав’язаний суспільству, заважає зосередитися на дійсно важливій для вітчизняної освіти проблемі – проблемі отримання, передачі та відтворення знань, яка потребує не лише значних ресурсів та зусиль, але й радикальної демократизації освітянського життя, наповнення його новим змістом в умовах не фейкової, а реальної автономії навчальних закладів.

Проте складається враження, що Міністр Квіт у цьому не зацікавлений. І це при тому, що у дійсному розвитку української освіти зацікавлені учні, студенти, їх батьки, викладачі, роботодавці, замовники фахівців, тобто все українське суспільство. Цілком очевидно, що у суспільства немає іншого виходу, окрім як відстоювати своє бачення майбутнього вітчизняної освіти, що відрізняється від бачення його Сергієм Квітом, який здійснює, по суті, її замовне вбивство.

Складається також враження, що в нашій державі опрацьовуються нові технології гібридної війни, спрямованої проти українського народу, які передбачають знищення, вбивство вітчизняної освіти. Певною ознакою справедливості цієї думки є той факт, що протягом останнього року Міністерство Квіта значно активізувало свою діяльність щодо неприхованої реклами закордонних вищих навчальних закладів серед українських школярів старших класів та студентів. Причому, що цікаво, це – не реклама програм академічної мобільності, що цілком було би зрозуміло, а саме реклама для вступу на навчання. І це – Міністерство освіти і науки України?! І це – український Міністр?!

Отже, якщо Міністр Квіт буде продовжувати свою руйнівну діяльність, то Україна все більше буде відтворювати убогу модель маргінальної, з напівколоніальним статусом, країни, інтелектуальне життя якої зведеться до безплідних суперечок про «дійсне призначення освіти і науки». І, напевно, буде будувати тюрми. Бо історія людства свідчить, що той, хто не будує школи, будує тюрми. Це таке майбутнє для нашої держави готує Міністр Квіт?

Артем Безсмертний


Коментарів 3 Додати коментар

  • Закон «О высшем образовании» имеет значительный потенциал, но нуждается в активной поддержке и бдительности руководителей сферы образования и общества. «Имплементация будет более сложной задачей, чем разработка и принятие закона», – отметил министр образования и науки Украины Сергей Квит во время пресс-конференции.
    Сергей Квит так же акцентировал особое внимание на том, что «Нам нужна обратная связь, чтобы знать, что работает, а что нет», – сказал министр образования и науки Украины Квит. И спрашивать об этом можно у Бадрудинова и Майснера!

  • Антигерой — министр Сергей Квит и К°

    Герой года — ученый Ирина Егорченко, которая последовательно отстаивала и продвигала дискурс изменений в образовании и науке. Антигерой — министр Сергей Квит и К°, который, имея колоссальный кредит доверия, так и не смог организовать продвижение к модернизации образования, науки, то есть в перспективе — Украины в целом.
    http://www.day.kiev.ua/ru/article/novogodnyaya-anketa-dnya-obnovlyaetsya/voyna-i-politicheskaya-izmena-umnozhili-na-nol

  • Квит «реформує»?

    Вопросы на засыпку

    В общем, проблем у реформаторов – хоть отбавляй. Прежде всего, в государстве нет резервов для глобальной кадровой “перезагрузки” школы. Мизерные зарплаты давно превратили школу в кадровый отстойник и приют одиноких идеалистов, а инфляция обнуляет копеечные надбавки.
    Да и где взять учителей, освоивших “не-авторитарные” способы обучения? Похоже, этот вопрос в Минобразования оставили без внимания.

    То же касается и отделения высшей школы. На бумаге всё выглядит красиво, но как это будет реализовано на практике? Какие реальные перспективы трудоустройства будут открывать перед учащимися профессиональные лицеи? Да и как сдать ВНО после 9-го класса, если предметное обучение будет начинаться только с 7-го? Ведь даже сейчас, при “авторитарной” системе обучения, школьники не в состоянии сдать ВНО.

    Возврат к 12-летней системе образования поддерживают не все. В частности, исследование фонда “Демократические инициативы”, поведенное летом 2015-го, показывает, что 12-летку не поддерживают 70% родителей и 68% учителей. Если в Минобразования не собираются прислушиваться к общественности и навязывать решение сверху, то о какой демократизации может идти речь? Отсутствие удобоваримых ответов на эти и другие вопросы ставит под сомнение перспективы школьной реформы. Не исключено, что школьная реформа может повторить судьбу декоммунизации, когда запущенный наверху процесс пошёл на местах вкривь и вкось, и, в конце концов, забуксовал.

    Разница лишь в том, что теперь речь идёт о судьбах конкретных школьников.

    РИА Новости Украина:http://rian.com.ua/view/20160118/1003699484.html

Залишити коментар