Міністр Квіт – випускник КМАЕЦМ?

Лют.28.2016. / 1 коментар

Міністр Квіт – випускник КМАЕЦМ?

reider 001

Історія діянь Міністра освіти і науки України Сергія Квіта свідчить про те, що він досконало, на професійному рівні, володіє прийомами еквілібристики, жонглювання та акробатики, що було продемонстровані ним неодноразово в різних ситуаціях. Причому, і коли він обіймав посаду президента Києво-Могилянської академії, і коли став Міністром. Ми вирішили дослідити, звідки у нього такі циркові здібності, підкреслюємо, на професійному рівні.

Відомо, що в Києві функціонує унікальний та єдиний в нашій державі вищий навчальний заклад, випускники якого прославили вітчизняні та світові цирки та естраду, – Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтва, яка готує естрадних та циркових артистів у різних жанрах.

Зокрема, в жанрах еквілібру, жонглювання та акробатики академію прославили: Юрій Поздняков, Віктор Кіктев, Анатолій Залевський, брати Грінченки та багато інших випускників. Вивчення списку найвідоміших випускників академії показало, що прізвища «Квіт» серед них немає. У протилежному випадку він обов’язково був би серед найкращих.

Отже, висновок: Міністр освіти і науки Сергій Квіт не закінчував Київську муніципальну академію естрадного та циркового мистецтва і наявні в нього здібності в жанрах еквілібру, жонглювання та акробатики, можливо, є або природженими, або набутими шляхом самоосвіти та самовдосконалення. Найбільш вірогідною нам здається версія, що циркові та артистичні здібності Квіта мають генетичне походження і, попадаючи в ті чи інші ситуації, він з часом лише більш глибоко вдосконалив їх.

Освітяни пам’ятають, що достатньо резонансним епізодом, у якому «засвітився» маловідомий тоді широкому освітянському та науковому загалу президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, було підписання ним горезвісного «листа десятьох», у якому він шанобливо та улесливо дякував Януковичу за його «реформи» під час президентства останнього. Вражало, що він так «уміло», як він тоді, напевно, вважав, вскочив на підніжку такого «престижного» вагону. Напевно, підказав, що і як робити, «тертий калач» кум Цибулько, який був політконсультантом Сергія Арбузова.

Після громадського розголосу цієї «події» пан Квіт, демонструючи свої здібності еквілібриста та жонглера, поспішив відкараскатися від власного підпису і, відповідаючи на прямі запитання журналістів щодо підписання ним цього листа, здійснивши акробатичний кульбіт, все «звалив» чомусь на Ольгу Богомолець, теперішню свою колегу по Блоку Петра Порошенка.

Подивіться, яким «штилем», без будь-яких докорів сумління, пояснювала свою позицію ця людина: «Я підписав лист до Президента України в підтримку ініціативи Ольги Богомолець. Києво-Могилянська академія структурує освітній і громадський простір у будь-яких умовах, що складаються. Але мені не хочеться радіти провалам і неуспіхам влади, знову відсуваючи реалізацію наміченого на невизначене майбутнє».

Хтось може сказати, що, мовляв, це не показово, що це було ще у минулому житті, а тоді багато хто робив так само, щоб вижити та бути «на плаву». Не кажіть. Як засвідчила подальша діяльність пана Квіта на посту Міністра, еквілібристика та жонглювання з «переведенням стрілок» на інших людей, виявляється, є для нього звичайним явищем. Інакше це був би не Сергій Квіт.

Ставши Міністром на хвилі Майдану, під гаслом проведення реформ в освіті, Квіт не спішив їх проводити, обравши тактику вичікування, гри «на витривалість». Адже, щоб проводити освітні реформи, треба мати чітку концепцію їх проведення, розуміти, що реформи – це, в першу чергу, бачення того, куди треба йти, з якою стратегічною метою, що має бути в центрі реформ і, що дуже важливо, чи є в суспільстві їх розуміння та підтримка?

А тут виявилося, що нічого такого у Міністра немає, що стратегічне бачення шляхів розвитку освіти та професійна компетентність відсутні як у нього особисто, так і у найближчого оточення. Які ж тут реформи? Добре, що хоч на брифінгах та прес-конференціях навчилися говорити правильні слова, повторюючи раз за разом одне і теж, демонструючи дива еквілібристики і розповідаючи, як слід жити «по-європейські».

Правда, в нагоді виявився Закон «Про вищу освіту» в редакції робочої групи Михайла Згуровського, прийнятий ще 1 липня 2014 року, який Сергій Квіт «експлуатує» вже другий рік, не маючи до нього практично ніякого відношення. Ну, хоч щось…

Але, ось незадача: Закон до цього часу працює лише фрагментарно, що створює серйозні проблеми для вищих навчальних закладів. І все тому, що Міністр Квіт так і не забезпечив для його імплементації розроблення близько 40 підзаконних актів. Хто винен? За твердженням Міністра-жонглера, реформи йому заважають проводити працівники Міністерства освіти і науки. А він тут не до чого. Він же – Міністр! Ось так!

Але у всій своїй «красі» Міністр Квіт постав у ганебній для нього та для всієї вітчизняної системи освіти історії зі спланованим ним рейдерським захопленням Національного авіаційного університету, яке було реалізоване його «сміттєвою командою» у складі: Бадрудінов, Майснер, Шульга, Іванова, Авдєєв, Каліта, Харченко.

І хоча Квіт вже «зламав собі зуби» об університет, який не скорився, крапка в цій історії ще не поставлена. Хай він про це не забуває і не заспокоюється. Адже буде суд над ним і всіма його поплічниками-рейдерами, обов’язково буде! І суд все розставить по своїх місцях, сумніву немає.

Зазначимо, що Квіт проявив себе в цій ганебній для нього та драматичній для університету історії не просто як порушник законодавства з ознаками корупції, але й як цирковий еквілібрист та жонглер, якому весь час в очі попадає, як він вважає, саме «божа роса».

Дійсно, спочатку наказом Квіта виконувачем обов’язків ректора університету призначається Харченко. В університеті тоді мало хто міг подумати, що ця людина через свою хворобливу уяву, комплекс власної неповноцінності, заздрість та жагу наживи «здасть» університет рейдерам і стане їхньою маріонеткою. Настільки жахливим і, навіть, неможливим здавався такий перебіг подій. Проте це сталося.

Але тоді, влітку 2015 року, в Харченка, мабуть, ще залишалися рештки совісті. А, може, він не міг точно спрогнозувати майбутній перебіг подій і тому поводився достатньо обережно, закликаючи йти за ним у «світле майбутнє». Все може бути. І тому, можливо, він не пішов на «зачистку» своїх колег-проректорів у відповідь на наполегливі вимоги зробити це від безпосередніх хазяїв: Бадрудінова та Майснера. Треба ж було «працевлаштовувати» пройдисвіта Майснера «со товарищи».

І ось тут до справи знову включається Міністр-жонглер Квіт, пов’язаний з Бадрудіновим та Майснером родинними та бізнесовими інтересами. Він тут же своїм наказом звільняє від виконання обов’язків ректора Харченка і призначає Хращевського із завданням «розчистити» поле для рейдерської команди псевдопроректорів, сформованої на бородянському сміттєзвалищі. «Смотрящим» та фінансистом операції призначається Бадрудінов.

Хращевський «блискуче» виконує поставлене йому завдання і звільняє всіх проректорів, окрім Харченка, який, до речі, єдиний з проректорів ніколи не проходив встановлену законодавством процедуру обрання на вченій раді.

Але з часом Хращевський починає «прозрівати» і розуміти, придивившись більш уважно до ситуації, що попав не в команду проректорів – борців з корупцією, а в «сміттєзбірник» із всіляким смердючим непотребом. А коли Бадрудінов з Майснером почали вимагати від нього звільнити ще й керівників підрозділів, то приймає принципове рішення: він відміняє свій попередній наказ про звільнення проректорів і поновлює їх на посади.

Проте Міністр-жонглер Квіт, навіть, не задумуючись про свою репутацію, порушуючи законодавство, «заднім числом» звільняє Хращевського і повертає назад виконувачем обов’язків ректора Харченка, який відміняє наказ свого попередника. Браво, жонглер Сергій Квіт! Браво!

Зазначимо, що «діяльність» жонглера Квіта в Національному авіаційному університеті не є рекордною за своїми окремими показниками. Адже в Харківському національному університеті радіоелектроніки ректора немає вже другий рік, а виконувача обов’язків ректора жонглер Квіт призначив уже п’ятього за рахунком. При цьому жонглювання виконувачами обов’язків Квіт здійснював під час еквілібру на одній нозі, бо одна нога була в Харкові, а друга – в Києві. Ось це клас!

А як Міністр Квіт намагався займатися еквілібристикою та жонглюванням під час обговорення його так званого «Звіту» на засіданні профільного Комітету Верховної Ради 16 лютого цього року! Правда, «фокус» Сергію Квіту не вдався, бо аудиторія попалася кваліфікована та добре поінформована і не дозволила «вішати локшину» собі на вуха, а у відповідь на всілякі його посилання на якісь «колізії» в законодавстві та «підступи» ворогів, наводила конкретні приклади його особистої протиправної, корупційної діяльності.

Треба було бачити дійсно жалюгідне видовище, коли спітнілий Міністр-еквілібрист, що «провалився» під час свого виступу, з кольором обличчя, що змінювалося від блідого до багрово-червоного, «ніс» всіляку нісенітницю, не даючи чесних і зрозумілих відповідей як на прямі запитання присутніх щодо своєї «діяльності», так і на не менш прямі звинувачення в професійній некомпетентності, в «провалі» освітніх реформ, у протизаконному втручанні в університетське життя, корупції.

Дворічна діяльність Сергія Квіта на посаді Міністра показала, що люди, які мають іншу точку зору, ніж у нього, рано чи пізно позбуваються посад та десь «губляться». Ігор Лікарчук був одним із небагатьох, хто дозволяв собі критику політики профільного відомства протягом останнього року, за що і поплатився гучним скандалом із зовнішнім незалежним оцінюванням, який не вщухає дотепер. Незважаючи на публічні заяви Міністра про підтримку Лікарчука, різкі висловлювання директора Українського центру оцінювання якості освіти, його принципова позиція на колегіях Міністерства призвели до того, що Лікарчук просто «зник».

Або Павло Полянський. При всій своєї неоднозначності, він був найбільш кваліфікованим заступником Міністра і чи не єдиним керівником такого рівня, хто розумів вітчизняну систему освіти як в цілому, так і окремо освіту середню, професійно-технічну та вищу. Але одночасно він був відомий як людина не публічна та консервативна. І, ймовірно, був у «схемі».

У вересні 2015 року «грянув грім», коли з’ясувалося, що для учнів 5 та 7 класів не надруковані підручники, тобто «провалена» державна програма, повністю профінансована з державного бюджету та з інших джерел. І відбулося це тому, що Міносвіти і науки «не спромоглося» своєчасно провести тендер. Чому «не спромоглося», то питання правоохоронних органів, бо Міністр про це говорить щось нечленороздільне. Може, «не ті» друкарські підприємства захотіли взяти участь і могли перемогти у тендері? Може і так. Тобто бізнес і нічого особистого.

Проте на столичному ринку «Петрівка» зазначені підручники з’явилися вже в кінці вересня 2015 року. Як підручники могли з’явитися на ринку, коли не виконано державне замовлення? Хто дав дозвіл на їх друк і на яких умовах? Яким чином збережено (чи збережено?) авторські права авторів підручників? Зрозумілих відповідей немає. І Павло Полянський «зник». А Міністр-еквілібрист знов «чистий». Так він думає…

Відставка за власним бажанням зі своєї посади заступника Міністра – керівника апарату Олега Дерев’янка 22 лютого 2016 року достатньо красномовно свідчить про те, що ділити з Квітом відповідальність за його «діяння» вже більше ніхто не хоче.

Чи є випадковим збігом, що Дерев’янко написав заяву про відставку відразу після того, як Прем’єр-Міністр Яценюк влаштував «рознос» Інні Совсун, яка була на засіданні Кабміну замість Квіта (подивіться, яка неперевершена «чуйка» у еквілібриста Квіта!), за багатомільйонні комерційні оборудки, пов’язані з функціонуванням у структурі МОН підприємства «Інфоресурс»? Ймовірно, бізнесмен Дерев’янко зрозумів, що для Квіта настає час розплати, тому і вирішив «зіскочити», звинувачуючи свого «патрона» у повільних, косметичних псевдореформах, «забувши», що їх учасником був і він сам.

Олег Дерев’янко на посаді заступника Міністра запам’ятався колективу Національного авіаційного університету своєю зверхністю, нахрапистістю та хамством під час «спілкування» з обуреним колективом, який він за дорученням Квіта хотів «поставити на місце», після незаконного звільнення з посад проректорів університету і вторгнення до нього рейдерів з бородянського смітника.

То було дуже корисне «спілкування», зокрема, для тих, хто ще сумнівався у професійній некомпетентності, непорядності та відсутності моралі у Сергія Квіта та його оточення. Адже всі присутні (а актова зала була заповнена повністю) побачили істинне обличчя цих людей, почули їх і зрозуміли, хто керує освітою в нашій державі і що її чекає, якщо ці люди будуть при владі.

Аналізуючи «діяння» Квіта та його оточення, так і хочеться згадати крилатий вислів Цицерона під час одного з його виступів в Римському Сенаті: «O tempora! O mores!» (укр. «О часи! О норови!»). Проте не все так песимістично.

Адже неозброєним оком видно, що і в країні в цілому, і в освітній галузі зокрема, вже накопичилася «критична маса» негативного ставлення суспільства до наявності на високих посадах пристосуванців-пройдисвітів, що суспільство вимагає негайного очищення від них влади. І вони підуть зі своїх посад!

Десь прочитав, що Квіт залишиться у «розбитого корита». Не можна погодитися, принципово не можна погодитися з таким твердженням автора публікації. На наш погляд, Квіт як раз «запакований» і «запакований» добре. У нього є земля, квартири, можливо, маєток на березі. Але з цим хай розбираються, як прийнято казати, компетентні органи.

Ось у «розбитого корита», на жаль, може залишитися після дворічного «керування» Квітом як раз освітня система України. І довго ще доведеться його наступнику «розгрібати авгієві стайні». Звідси випливає, що чим раніше розпочнеться цей процес очищення влади, тим краще буде для країни.

Саме тому наразі найактуальнішим є лозунг: Міністра Квіта – геть!

P.S. Сергій Квіт дуже гарно «співає», коли під час своїх брифінгів та прес-конференцій розповідає про освітні реформи в Україні, про свою «успішну» діяльність на посаді Міністра освіти і науки. Так може, він все-таки навчався у Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва, але в жанрі естрадного вокалу? Будемо досліджувати.

Іван Стаднюк, публіцист


Коментар 1 Додати коментар

  • Спасибо. Было бы интересно ознакомиться с дальнейшим исследованием деятельности Квита как артиста. Как говорится, за ушко да на белый свет!

Залишити коментар