Музей авіації. Украдене щастя?

Нещодавно колектив університету облетіла тривожна звістка —  Київрада своїм рішенням задовольнила прохання Національного авіаційного університету про взяття на баланс столиці цілісно го майнового комплексу структурного підрозділу університету «Державний музей авіації».

Кілька поколінь авіаторів трудилися на його створення. Ще в 50 х геніальний  ректор Микола Голего домігся виділення для університету  земельної ділянки  біля  аеропорту «Жуляни» і створив навчальну авіатехнічну базу, в якій налічувалося тоді кілька сучасних на той час літаків. Саме на їх базі курсанти та студенти мали змогу на практиці вдосконалювати свою професійну майстерність.

Невтомний трудівник Микола Голе го вперто поповнював навчальний авіа парк все новими і новими літаками. І на початок 70-х  їх кількість налічувала майже два десятки.

На  початку 2000 х  виникла  ідея зібрати в одному місці зразки вітчизняної авіаційної техніки, яка вже вироби ла свій ресурс і могла бути безповоротно втрачена. Територія дозволяла реалізувати масштабний проект. На реалізацію ідеї працювали разом з колективом університету  і цивільні, і військові, і авіазаводи, і просто небайдужі до авіації люди.

Як результат, до експозиції Музею увійшли практично повні лінійки пасажирських та транспортних літаків сімейства «Ан» та останніх на території України  літаків  стратегічної авіації сімейства «Ту».  Музей став візитівкою Національного авіаційного університету, гордістю всієї країни. За  версією CNN,  він позаторік посів шосту сходинку серед кращих авіаційних музеїв світу.

Створений спеціальною Постановою КМ України, музей працював і як заклад культури, і як начально-наукова база  університету. Користуючись подвійним підпорядкуванням, Музей активно  розвивався і  зараз  налічує понад 90 зразків літальних апаратів різних типів та призначення.

І ось 10 лютого 2017 року рішенням Київради Музей переходить  до комунальної власності міста. Причому, що цікаво, Київрада «дає згоду» на прийняття на баланс міста цілісного майнового комплексу. Це означає, що університет звернувся з  таким проханням щодо передачі майна місту. А що це означало би у випадку практичної реалізації цього рішення? По перше, Державний музей авіації став би звичайним комунальним підприємством, доля якого визначалась би лише столичною владою. І тут, як кажуть у таких випадках, можливі варіанти. По друге, університет не мав би можливості безоплатно, як зараз, використовувати його в навчальному процесі для проведення практичних занять та практик.

Пояснимо, в чому суть справи. Роз мови про «золоту землю» Музею, яка межує  з   Міжнародним  аеропортом «Київ» (Жуляни), також, до речі, столичного комунального підприємства, точилися давно. Особливо активно в останні роки обговорювалася  можливість   розширення   зони   аеропорту «Жуляни» і побудови на частині території Музею відповідної інфраструктури для створення приватної фірми з обслуговування малої бізнес авіації. Шалені гроші, потекли б у кишені ділків!

Особливо прагнув забрати Музей заступник керівника аеропорту «Жуля ни» О.Петровський. Так, так, це — той самий О.Петровський, поплічник про ректора Шульги і один із фігурантів гучної  кримінальній справі, про  якого засоби масової інформації вже багато писали. Але керівництво університету, очолюване Миколою Куликом, було непохитним і не відступало під шале ним тиском — Музей належить і буде належати університетові! Крапка!

aeroport-2

Й ось в університеті з’являється черговий в.о. ректора Ісаєнко, який відразу ж зрозумів, що накону серйозні гроші. Близькі стосунки О.Петровського, який зараз є членом Наглядової ради університету,  та в.о. ректора Ісаєнка обидва не приховують. Доказом тому є працевлаштування на посаду помічника Ісаєнка рідної доньки О.Петровського, а  на  посаду  заступника  декана  новоствореного факультету — його дружини.

Цікава деталь: рішення про Музей було прийняте Київрадою ще 10 лютого і Ісаєнко весь цей час мовчав про це, наче в рот води набрав, до того моменту, коли патріоти університету оприлюдни ли в соціальних мережах та на сайті зазначене рішення.

Лише після оприлюднення в  ЗМІ рішення Київради та появи чисельних обурених публікацій, Ісаєнко, зрозумівши, що афера розкрита і поживитися не вдасться, розвинув активну діяльність зі «спасіння» Музею. Організував «обговорення» цього питання на вченій раді, написав емоційного листа і до профіль ного Комітету Верховної Ради України, і до МОН, і до Київради, який містить риторику про те, що «музей нікому не віддамо». Тобто «очолив» боротьбу за «спасіння» Музею.

На сьогодні залишається відкритим питання: кому належить Музей з його унікальною, безцінною колекцією авіаційної техніки, яка створювалася багатьма поколіннями працівників та студентів, і на якій матеріально технічній базі будуть навчатися  студенти університету?

Окрім розлогого та демагогічного, як завжди, не по темі, посту на своїй сторінці у Фейсбуці, роз’яснення по суті справи Ісаєнко так і не дав. До речі, мовчить він разом зі своїм «компаньйоном» Майснером і про долю майнового комплексу на  Вітряних Горах, який «випарувався».  Проте, як  мотузці не витися, кінець шахрайським схемам все одно буде!

Ви тільки подивіться, як цих шакалів так і тягне на університетське майно. Невже така довга лавка запас них аферистів у МОНУ? Їх там ще багато? Проте «зальотні» та їх оонівські покровителі помилилися.  Колектив університету не дасть їм грабувати свій навчальних заклад,  який  є  сенсом життя тисяч працівників і  студентів! Редакція ж газети буде й надалі тримати разом з колективом ситуацію в університеті під контролем та інформува ти читачів.

 


Залишити коментар