Освіта. Закінчення періоду «секторальних постМайданних реформ» чи провокація хаосу?

Гру.10.2015. / Коментарів: 2

1919623_306516262864460_6553146021878598545_nНа поверхні Інету при черговій спробі довідатися чи скоро відставка Квіта, впертим планктоном гуглиться матеріал «Ужгородської правди» http://uzhpravda.org/index.php/articles/31-kadrovi-intrigi-v-ministerstvi-osviti-uryad-zhertvue-kvitom, в якому автор передає щирий розпач анонімного міністрового земляка з приводу можливої відставки С.Квіта. Викладені незграбно, але дуже чутливі, на наш погляд, і доволі влучні концепти змусили побіжно зупинитися на кожному з них. Бо, на відміну від закарпатського відрядженого, маю власний погляд «на реформи» в освіті, і не сумую, а відверто радію від думки про можливу відставку найбезпораднішого, як на мене, міністра освіти за всю нашу новітню історію.

Але про все step by step. Міністерські чиновники, як ніхто інший, чутливі до відставок своїх політичних шефів, бо з приходом нового міністра завжди відбуваються реорганізації. Вони не призводять до зниження якості адміністрування у випадку, коли новий очільник залишає недоторканним досвідчений апарат, який працював до нього, щоб забезпечити тяглість процесу, інституційну пам’ять. Але у випадку з Квітом, була заведена своя «молодая» команда. Вона, окрім заступника міністра Максима Стріхи, не вирізнялася достатнім досвідом та професійністю, тому працювала автономно, сама по собі, за тільки їй відомими «методиками», так і не ставши частиною великого дружного міністерського колективу. Звідси і дисонанс, і деструкції, і дикі для державної служби випадки, коли міністр підписує накази, розпорядження, ініціює законопроекти чи постанови Кабміну без візування-погодження з профільними структурними підрозділами.

Тому великого жалю з приводу об’єктивного відходу міністра середня і нижча ланка міністерства не має, а якраз навпаки. Тривожніше себе почувають хіба десяток наближених, які вперто, протягом майже двох років вірили у свою винятковість і руйнували те, що десятиліттями до них напрацьовували майже два покоління освітян. Хоча залюбки видавали їх спадок за власні здобутки. Їх мораль у таких випадках довго не пручалася. Тому розпачу з приводу змін в міністерстві немає. Довгими коридорами на Перемоги, 10 блукає надія на краще.

Вперто спростовуючи свою відставку, Квіт принижується публічно. І усвідомлення цього приниження робить його «знервованим та стурбованим».

Не квапився я б на місці автора матеріалу говорити про «демократичність та справедливість» Квіта. Про неї більше розкажуть в Національному авіаційному університеті, НУХТі,  УДУФМТі, Інституті імені Бойчука, розформованих чи приєднаних «без суду і слідства» колективах університетів, коледжів, філій, сільських шкіл. Про неї також багато можуть розповісти сотні освітян, які судяться за повернення їм конституційного права на працю через бізнес-забаганки найближчого оточення міністра.

Сентенція «хоч реформи п. Квіта не всім подобалися, але вони були» також викликає цілий ряд заперечень та спростувань. Бездумне, арифметичне виконання доручення Уряду, спрямоване на скорочення бюджетних витрат – не реформи. Рейдерське захоплення внз – не реформи. Маніакальне переслідування інакомислячих – також не реформи, вони дають підстави говорити радше про психічні розлади. Закриття українських шкіл – не реформи. Згортання програми «шкільний автобус» та друк підручників – також реформами назвати важко. Відсутність бодай спроби підвищити вкрай принижений соціальний статус вчителя, вихователя, викладача, наставника, наукового працівника – також не вписується в реформаторську парадигму.

Провокації хаосу в галузі – саме так можна назвати процеси, які Квітом і його оточенням вперто називаються реформами. Якщо поставлене чітке завдання нищити освіту і науку, виховувати молодь як потенційного активного споживача різноманітних благ західної цивілізації, а не мислячу людину, здатну самій продукувати ці блага – тоді про це потрібно відверто сказати суспільству. Кожній мамі, кожному татові, що реформи не передбачають райдужних перспектив вашим чадам. Максимум – програма обміну, але не для всіх. А якщо це неправда, то хоч на хвильку зупинитися і проаналізувати скоєне.

Реформи – це процес, коли менеджери чітко розуміють всі умови техзавдання: якого результату, якими засобами, в якій перспективі ми очікуємо. Тоді можна говорити про систему, бюджет, ресурс, національні особливості, законодавчу базу тощо. Про систему, а не мало усвідомлені та незрозумілі освітянській спільноті смикання.

Бо мало хто знає, що в основі поданих законопроектів чи проголосованих законів, іншої «напрацьованої» нормативно-правової бази, які мали б, на думку, оточення міністра символізувати процес реформ – примітивна компіляція, мавпування, іноді зовсім невмотивована калька із освітнього законодавства кількох європейських країн.

І «ваяють» ці доленосні для усіх громадян України документи, як правило, молоді люди без професійного та життєвого досвіду, але із знанням іноземної мови. Таким чином «відтанцьовуються» надміру щедрі грантові кошти, надані нашими європейськими друзями для реальних реформ. Без урахування вітчизняної специфіки будь-яка, навіть найгеніальніша освітянська система, бездумно привнесена ззовні, приречена на неуспіх. Але цього не розуміють юні «реформатори» чи «експерти», які не провели жодного уроку, чи жодної пари, але вперто продовжують вірувати у свою обраність.

Не сказав, на жаль, автор нічого про найактуальнішу в суспільстві тему – про корупцію і міністра. Як вони корелюються між собою? Ця тема гідна окремого дослідження. Тут і прикріплені за керівниками галузі технічним та іншими університетами службові автомобілі, і рейдерські захоплення навчальних закладів близьким оточенням, і надто вільне поводження із Законом на користь наближених осіб,  і друк підручників, і оборудки з квартирами і багато чого іншого, що безумовно дочекається свого невтомного дослідника з Антикорупційного бюро.

Тішать два повідомлення жалісливого дописувача. Перше стосується того, що «йде процес підготовлення повернення його на крісло ректора». Очевидно, Могилянки. Але як це зробити в законний спосіб, коли вже є обраний ректор? Хоча в нашій системі освіти кадровими несподіванками вже нікого не здивуєш.

Друге – сподівання на нового міністра, який не буде ділити колег на «своїх і чужих», буде дружити із Законом, врахує настрої в галузі.

Безумовно, є нагальна потреба глибокого аналізу ходу та результатів освітянських «реформ». Банальне: «від освіти і науки залежить майбутнє нації» –  перестало сприйматися суспільством. Краще сказати так: «від діяльності майбутнього міністра залежатиме, чи будуть наші діти здоровими та освіченими» – чіпляє глибше.

Будемо сподіватися. Це єдине, що нам залишилося робити в понівеченій постМайданній країні.

Ярослав Козачок, доктор філологічних наук, професор

 


Коментарів 2 Додати коментар

  • Квіт & Освіта Закінчення періоду хаосу
    https://www.youtube.com/watch?v=SgzWALYEsNw

  • Від МОНУ вже давно нічого позитивного, а тим більше прогресивного громадськість не очікує. Люди, які на вістрі Майдану прорвались у владні кабінети Міністерства поки що демонструють повну зраду духу Майдану, повну безпринципність, жахливий непрофесіоналізм і всьому, за що беруться…Ластівкою надії була заява Яценюка про відставку очільника МОН впродовж двох тижнів, але в черговий раз вона залишилась заявою, яка ні до чого не зобов’язує…(ФБ, Irina Chernova )

Залишити коментар