Побіжні думки про шкоду від читання книг

Лют.15.2016. / 1 коментар

Коли читаєш книгу талановитого автора, який тонко розуміє та відчуває ритм суспільного життя, мимоволі подумки поринаєш у дійство, що розігрується перед тобою. При цьому виникають образи й асоціації, притаманні лише тобі.

Учора прочитав книгу Тібора Фішера «Класно бути Богом». Сюжет книги простий, як світ. Чоловік сорока років одного чудового сонячного літнього дня (а в Майамі завжди літо) починає задумуватися над своїм нікчемним, з його точки зору, існуванням.

Нічого не досягнув, бо в міру лінивий, талантів ніяких, ніколи толком не вчився і не хотів вчитися, робота тимчасова і нецікава. Приходить болісне усвідомлення себе як сірої посередності, усвідомлення своєї нікчемності. І тим відчутніше бажання вивершитися над натовпом таких же нікчем, які метушаться навколо, бажання влади хоча б над частиною з них.

І це – в Майамі, куди злітаються пройдисвіти з усього світу з такими ж бажаннями. При цьому всі «хлібні» суспільні ніші зайняті, а суперники сильніші та розумніші.

Під час відвідання церкви з невеличким приходом у його безталанну голову приходить блискуча ідея: стати проповідником цієї церкви. Для цього, на його думку, досить зробити небагато, варто лише скинути з престолу святого отця, який вибудував цю церкву, але який забагато уваги приділяє своїй важко хворій мамі, яка, до того ж, мешкає в іншому місті.

А щодо пастви, то це взагалі дуже просто: кого залякати за допомоги знайомих пройдисвітів, на кого «стукнути» в поліцію, щоб хоча б на певний час відсторонити від подій, а кого просто купити. Головне, що совість зовсім не обтяжує, та й ліньки занурюватися в глибини суспільної моралі.

Раджу прочитати. Бо ввесь час виникає асоціація, що це портрет дрібного ділка Андрія Майснера. Так званого «першого проректора» з «нічого». Тобто з адміністрування. Який з’явився нізвідки, щоб врятувати нас, грішних.

Може говорити годинами, як Месія. Набір фраз невипадковий, спрямований винятково на «промивання» мізків. Уміє залякувати, як ніхто. А писати доноси до різних силових (і не тільки) структур уміє також, як ніхто. Це взагалі його відмітна риса. Через регулярні доноси на своїх колег, його прибирали звідусіль, де б він не з‘являвся.

Б-р-р, гидко!

Декілька днів не буду брати в руки книгу. Взагалі. Подалі від лиха. Бо почнеш читати про шахраїв, виникне не менш яскравий образ Шульги. Про лиходіїв-рейдерів – Бадрудінов. Якщо ж щось більш легке, бульварне, вимальовується Калита.

Навіть «Аеропорт» Артура Хейлі не хочу перечитувати, бо не відкараскаєшься від образу гендиректора утопленого ним же «Аросвіту» з багатомільйонними боргами перед своїми колегами по зарплаті (тобто пана Авдєєва).

Про сицилійську мафію теж читати не буду, бо там усе тримається на родинних зв’язках (зокрема, на кумах та радниках). А у нас їх аж декілька…

Та й про пана Бадрудінова в цій категорії персонажів теж ще раз треба згадати, бо зараз на наших очах розгортається детективний «роман», присвячений «вибиванню» з пана Бадрудінова багатомільйонних боргів перед різними бізнесовими угрупованнями, включаючи кримінальні. А ці люди, як відомо, жартувати не будуть.

А так хотіла ця людина сплатити свої борги за рахунок коштів університету… Чи не людина, а нелюдь?

Не буду читати нічого, що хоч побіжно нагадує формування харчового ланцюга у природі (тобто, хто кого з’їдає заради виживання), бо відразу згадаю професора-ботаніка Харченка (тільки не на ніч!)

Навіть газет не буду читати, бо відразу трапляться матеріали про корупційні схеми в освіті. Тоді відразу ж згадаю свій рідний університет і діяльність рейдерів.

Що ж тоді читати? Рекламу? Ні, категорично, ні! Бо, не дай Боже, попадеться на очі рекламний хіт пройдисвітів – теперішній убогий «офіційний» сайт НАУ. З глузду можна з’їхати…

Але ж треба постійно сіяти в душі наших дітей добре і вічне… Може, не треба читати взагалі? Краще слухати? Сходити, наприклад, на лекцію пана Шульги? Чи Лільки-Лаболаторії, яка не вимовляє п’яти звуків, а викладає дисципліну «Риторика»?

Чи на засідання так званої вченої ради? Послухати розлогі коментарі на будь-який виступ вічного «суфлера» Майснера? Тільки ж у суфлера є суфлерська, вибачте, собача, будка, з якої його і не видно. А цей весь час в очі лізе.

Та й Липовий, який «відбілює» в судах пройдисвітів, явно не адвокат, а персонаж дешевих детективних романів.

То що ж робити? Не читати взагалі? Звичайно ж ні! Читати. Тільки необхідно позбавитись від привидів. Тіней минулого та страшного. Позбавитися від посередностей, які й уособлюють найстрашніше у нашому суспільстві – корупцію.

Цікавих вам книг, колеги! Дамо шанс нашим дітям!

 


Коментар 1 Додати коментар

Залишити коментар