Положім на столи не кулаки – серця

Події довжиною в рік навколо Національного авіаційного університету привернули мимохіть увагу освітянської громадськості. Це не окремо взята справа. В ній проглядається не тільки стан освіти, а загалом моральний стан і стиль функціонування державного чиновництва. Вчитель із більш як півстолітнім стажем роботи, я, зрозуміло, одразу став  по стороні звільнених. Одночасно крізь призму подій я мимоволі аналізував пережите, стан освіти в колишніх і сучасних умовах, стосунки простих учителів із більшими й меншими чиновниками. А що останніх два десятки літ працював у одному з  вишів, то мимоволі роздумував і про долю колег-викладачів. Словом, як у краплі води, в цьому епізоді постав весь «зріз» півстолітнього періоду освіти в порівнянні: минула чверть століття – теперішній стан. Вчителя колись згідно законодавства практично неможливо було звільнити з роботи (треба було відкрите голосування всіх працівників школи). Викладача – якщо він проведений по конкурсу – тим більше. А зараз? Цілковите безправ’я. По-друге, за 25 неповних років (70-90) в нашому чвертьмільйонному містечку було збудовано 25 шкіл і коло 30 дитсадочків. Скільки збудовано тепер  – 0.

f-23ku231205(4)

Але повернемося до об’єкта нашої розмови. Спочатку про загальне враження. Його важко передати кількома словами – така буря думок і почуттів пройшла через душу і мозок. Вражає і кількість зусиль, маса роботи, яка проведена жорстоко і несправедливо звільненими працівниками, і сама кількість звільнених – понад дві сотні за кілька місяців. Борються завзято і мужньо. Години чекань (часом марних) у залах і коридорах судів, місяці виживання без зарплатні. Але створена гостра, об’єктива і грамотна сторінка «Рейдер-нау», однойменна газета, де оприлюднена правда про розкрадання університету, про багаторазові тури відпочинку рейдерів з родинами (за неповних пів року) «під пальмами»,  численні інтерв’ю, фото, кримінальні факти дій і  «біографії» рейдерів, спостереження, дослідження – матеріалів – на велику книгу. Вірю, вона буде написана і стане унікальним експонатом музею університету і керівництвом до дії для подібних випадків. Але у відповідь … не тільки мовчання міністерства, але й усе нові злочинні дії та призначення, тупо юридично безграмотні накази, брехня і обмови в ЗМІ.

Справа і в іншому – на щό потрачені зусилля кваліфікованих людей, замість того, щоб укласти їх у розвиток вишу, у втілення справжніх реформ, а не фейкових, придуманих «з пальця» недолугими чиновниками чи списаних із кліше інших держав. Зрештою, кожен із них, як правило, люди в розквіті творчих сил, мали й свої особисті творчі плани.  Як могло Міністерство освіти допустити такий коефіцієнт корисної дії працівників і цілого багатотисячного вишу взагалі?! Мотиви  діяльності екс-міністра явно злочинні, як і страшна в своїй аморальній суті сама дія і її виконавці – пройдисвіти і аферисти, підсудні і такі, що відкупилися,  а головне – безграмотні, обмежені, некваліфіковані, дуже далекі від освіти люди.

2.1

Поставити таких людей на керівні посади у одному з найкращих вишів і благословити їх діяння можна було лише в декількох випадках. По-перше, цілковитої відсутності кваліфікації та й елементарного розуму в очільника МОНу. По-друге, якщо міцно закорінений у його душі й мозку рудимент минулого – владі все можна, «война все спишет». По-третє, патологічна жадібність міністра аж до приниження гідності. По-четверте – продумана провокація все ще сильної «п’ятої колони» чи новітніх геополітичних «розкладів». Багато аргументів говорить на користь саме цієї версії. Хоча не думаю, що «профі» могли так помилитися і вибрати недалеку і не дуже розумну людину для своїх замислів зробити зло Україні. Але про це явище треба писати окремо, доки ще живі свідки і очевидці недалекого минулого, яких болить справжня Україна. Факти – річ уперта. Так «наслідити» за короткий час – треба бути феноменом, який надовго запам’ятається.

Квитуня

Навіть якщо погодитися, що постать міністра Квіта і його заступниці Совсун постають у світлі подій та їх коментування «проскрибованими» викладачами дещо шаржованими, клоунськими, то по-перше, їх можна зрозуміти. «Жаль ваги не має» – каже народна мудрість, а скривджено їх несправедливо і тяжко, дуже тяжко. В деяких родинах –  випадки смерті рідних людей через відсутність коштів на лікування. Вдумаймося! У більшості – втрачене здоров’я. І гострота описів «діянь» міністра скоріше стосується форми, бо зміст аргументовано і доказано. Та і висолоплений язик заступниці справляє, м’яко кажучи, навіть не смішне, а огидно-бридливе враження легковажної тупості. Також і її зухвалість у виразах, позбавлених будь-якого зерна інформації, крім хвастовитості щодо свого вмінням комуні кувати (не допускаю думки, що тут язик – символ двозначного трактування цього виразу. Хоча…інтуїтивне підсвідоме – зрадлива річ). Одне очевидне – неготовність її як людини і тим більше спеціаліста сприймати адекватно ситуацію, як і невідповідність  (кричуща невідповідність) посаді, від якої залежить (подумаймо!) – доля освіти,  тисяч людей, майбутнього країни.

Скаже дехто, що пишу «вслід подій», коли міністра знято. Але я не звинувачую, а аналізую факт не буденний, типовий для теперішнього часу. Можливість рейдерських захоплень очевидна. Не можна бути цілковито впевненому жодному з викладачів чи вчителів у тому, що завтра буде чергова «інновація» руйнування його життя, звільнення без суду і слідства .

Хтось із тих, хто роздумував про новий закон, справедливо зауважив, що в ньому все спрямоване на «покарати», і нічого – допомогти. Якась патологічна жорстокість і зверхність у більшості пунктів. Так думають, як правило,  здебільшого ті, хто психологічно не впевнений у своїх силах і здатності толком щось зробити.

По-друге, «вмер тиран, але стоїть тюрма», – писав у 50-роках Дмитро Павличко. Доказ цьому – спостереження за роботою комісії МОНу, створеної для вивчення ситуації навколо НАУ. Враження однозначне – її завдання – виправдати дії рейдерів. Маючи такий матеріал про злочини, голова комісії годинами дозволяє патякати людям, які не мають взагалі права представляти університет згідно висновку попередньої комісії того ж МОНу.  Три місяці поспіль «вивчають» питання, хоча вже є рішення численних судів і доказані факти рейдерських злочинів, у тому числі кримінальних. Врешті голова приймає «дике» рішення – не брати до уваги «юридичної» сторони справи, а лише адміністративну, вимагає від скривджених детально описати, як саме їх звільняли. А заяв – велика кількість. Окремі тільки назвав – і набік.

Без валеріани я, стороння людина, не міг слухати засідання і дивитися на обличчя «олігофрена-проректора», який щось пояснював-брехав «без сорома казка». Як могла комісія допуститися до такої ганьби – слухати  белькотання наглого шахрая-«проректора» – диво-дивне. Був і якийсь молодий ірокез-клоун, кажуть, кум Совсун, він же організація «чисті виші». Хамив нагло поважним професорам. Але не перебивав голова. Натомість, як у передачі «розсміши коміка», злісно «тиснув на  грушу», коли брали слово скривджені.  Не побачити упередженості було неможливо. А як тим, хто домагається законних прав, чекає справедливості, терпіти тримісячний фарс і знати, що висновки можуть бути сфальшовані? – також без валеріани не можна уявити. Тим часом шахраї провели вступну кампанію, взяли відпустки «під пальми», а в час відпусток міг собі дозволити звільняти будь-кого на власний розсуд і «заднім числом» тільки екс-міністр Квіт. Отже – чекання…

Сосун та Шаров - квит марионетки

Університет уже рік «без керма і без вітрил». колектив поділений за принципом: «Ти за кого? За наших?». Коли зростеться моральна «тріщина» – не відомо. Треба роки. Про матеріальні втрати вишу і держави – страшно подумати. Знову комісії, а все це кошти.  Про Квіта не хочеться думати. Обтруситься, прогерменевтизує. Поганому виду… Треба буде – постане як сотник «Тризуба». Треба – напише  в «еміграцію» Януковичу співчуття і жаль.  Підберуть, медальку дадуть і у «відстійник кадрів», сиріч у  радники президента. Чомусь навіть рука не піднімається тут дотриматися правил правопису великої букви.

Пишу не тому, що «мудрий по шкоді», що вже не боюся звільненого міністра. В свої майже 80 уже  не маю вже чого боятися, хоч усе життя жив із синдромом страху. Не вмію, як більшість педагогів, міряти зробленого, хоч трудився з усіх сил. Хочу просто на прикладі НАУ всім сказати – не бійтеся, якщо з вами вчинить будь-який чиновник несправедливо. Ніякий чиновник не може навіть дорівнятися до вчителя. Знаю добре українських учителів – це талановита потуга, ще не задіяна в реформах. Сила її  – в моралі, спілкуванні з історичним  Простором Високої Культури, де живуть найкращі сини світу: Шевченко, Гете, Мазепа, Орлик, Шекспір, Гоголь, Пушкін, Сервантес. Цього  бракує нашому чиновництву, розгубленому перед простором глобалізації (читай, уніфікації), задивленому в свої кишені. Там не проглядається  духовності, гуманізму, людяності, часом елементарної освіченості й культури – здебільшого шалена гонитва за «пріоритетами». А без елементарної моралі, як і професіоналізму, говорити про розбудову освіти марно.

Багато уваги  свого часу надавалося вивченню досвіду вчителів, хоч залишалося це лише на папері. Віриться, що саме досвід учителів стане надалі основою діяльності міністерства по «оживленню» освіти після тривалої стагнації чи просто немудрих дій, а вчителі і діти будуть духовним орієнтиром і центром роботи міністерства.

                                            Роман Максимчук, доцент-пенсіонер, історик.

 


Залишити коментар