Провал освітніх реформ Квіта був прогнозованим

Бер.2.2016. / 1 коментар

Особа С.Квіта останнім часом перебуває у фокусі українських медіа. І не тільки у зв’язку з тривалими розмовами про скору відставку чи хворобливою особистою реакцією на неї. А в першу чергу з тим, що освітянська спільнота перестала терпіти очільника псевдореформування галузі. Утворився конфлікт внутрігалузевий, коли освітяни вголос висловлюють незадоволення діями «молодої» команди міністра, незважаючи на небезпеку наразитися на звинувачення у відсутності патріотизму. Але про все по-порядку.

Після перемоги Революції гідності, суспільство об’єктивно очікувало не просто змін, а зміни системи управління державою загалом, та кожною галуззю зокрема. Антитеза «було – стало» лежала в основі вимог Майдану. В освіті, як ніде інде, Квіту «пощастило» з одіозним попередником, прізвище якого чи не найбільше дратувало не тільки освітянську спільноту, але й усіх, хто так чи інакше мав стосунок до освітніх процесів: батьки, школярі, студенти, працівники. Це майже 9 мільйонів осіб по всій країні, майже чверть населення держави.

Здавалося б, колишній ректор НаУКМА, людина, яка асоціювалася винятково як символ освітніх реформ, незаперечна європейськість котрої не просто подобалася, але й захоплювала, образ незаперечного морального авторитету, перспективного політика та громадського діяча. Саме таким С.Квіт сприймався більшістю суспільства. Він один з небагатьох, яких сприйняв Майдан під час оголошення міністрів ще першого уряду А.Яценюка. Здавалося б, Квіт – незаперечний політичний стаєр, віце-прем’єр на перспективу як мінімум. Сумнівалися лише ті, хто знав його особисто і не поділяв масового психозу щодо призначення його на посаду міністра.

Майдан переміг, розпочалися робочі будні. Результати адміністрування нової команди не змусили себе довго чекати. Згвалтований командою С.Квіта до невпізнанності проект Закону України «Про вищу освіту», підготовлений групою М.Згуровського, таки був прийнятий Верховною Радою. Тоді, в ейфорії, мало хто замислювався над тим, що конкретні кількісні параметри проекту, передбаченого чи не найавторитетнішим освітянином М.Згуровським, а саме чітко були визначені кількісні параметри – студентів, факультетів, інститутів тощо – викреслені «експертами», як такі, що залишали Могилянку на маргінесі великих освітянських процесів. Могилянка явно не дотягувала до закладених у проекті показників, ставала неконкурентноздатною. А після «доопрацювання» вже не НаУКМА наздоганяла університетських грандів, а провідні виші вимушені були опускатися до рівня рідного університету міністра. Потім будуть і передачі майна ліквідованих внз Могилянці, і різке збільшення державного замовлення Могилянці, і кадри на ключові посади звідти, інші преференції для неї. З цього моменту розпочалася ключова системна помилка С.Квіта як міністра – він так і не став міністром усієї галузі. Він залишився міністром одного університету.

А потім, як і годиться професійному піарникові, розпочалося формування його іміджу як керівника з європейським обличчям, простого, доступного, «свого», народного. Тоді з’явилася епохальна фотографія з Квітом, який сидить на сходах будівлі Кабміну. А потім знову «зовсім випадково» хтось зафіксував його в тролейбусі, чи в метро, дорогою на роботу. Проїхав дві зупинки, а потім пересів у службове авто. А штатний фотограф у другий бік – розганяти інформацію. Це потім розгориться корупційний скандал навколо службового транспорту міністра та його першої заступниці.

Витягнуть журналісти на поверхню оборудки міносвіти та транспортного університету на мільйони і мільйони гривень. Але піар-машина працює далі. Корупційний скандал з авто – нате вам прес-конференцію з 12-річної освіти. Скандал із ЗНО – поінформуймо суспільство про граничний вік для вчителів. Скандал – піар, скандал – новий піар. Суспільство дезорієнтоване, суспільство відволікається, суспільство забуває про ключове, громадскість вірить. Поки вірить.

Тобто, на самому початку каденції реальна робота підмінюється піаром. З шаленої розкрути у ЗМІ Закону «Про вищу освіту», до якого С.Квіт має дотичний стосунок, оскільки Закон готувався ще до нього останніх років десять, активно формується через ЗМІ образ міністра-реформатора з метою якомога довше обіймати міністерське крісло. Особливо на випадок зміни Уряду. Адже запам’ятовується не результат роботи, а те, як його подають у медіа. Це ще одна системна помилка С.Квіта. Ошукати – не значить виграти та утвердитися.

Ще один системний прорахунок діяльності міністра полягає у тому, що на старті «реформ» він зосередився лише на дрібних питаннях у відмінностях політики попередників і новим керівництвом МОН. Боротися зі старою системою можна лише системно, а не з’ясовуванням стосунків, переслідуванням старих кадрів, перерозподілом фінансових потоків. Такий підхід не був далекоглядним і не вирішив накопичених проблем, з їх кулуарними домовленостями, візантійщиною, безсистемним прийняттям рішень.

Чи стала сьогодні робота міністерства прозорішою? Запитання риторичне. Змінено лише полюс прийняття рішень. Хвороби усіх ланок освітнього процесу лише загострилися. Школа занепадає, профтехосвіта перебуває у стані коми через відсутність фінансування. Насправді профтехосвіту намагається реанімувати профільний комітет Верховної Ради, вимушено перебравши на себе функції міністерства. Місця держзамовлення продовжують розподіляти в ручому режимі, автономія університетів ґвалтується на кожному кроці. А тим часом саме автономія внз є ключовою в процесі реформування вищої школи. Не приватний інтерес очільників міністерства має регулювати розвиток вищої школи, а винятково ринок освітніх послуг. Перманентний парад з об’єднаннями, приєднаннями, ліквідацією вищих навчальних закладів призвів до масових протестів освітян по всій країні. Системний міністр вирішує проблеми галузі, а безсистемний їх множить.

Крім збільшення кількісті поїздок до Європи у порівнянні з попередниками, іноді в парі з першим заступником, чого собі ніколи не дозволяли попередники, проєвропейська спрямованість нічим не позначена. Ну хіба що ще різким і невмотивованим збільшенням кількості радинків, які живуть за рахунок закордонних грантів. Збільшенням кількості дипломів європейських університетів, яка корелює з кількістю тих, хто поїхав з України, може і назавжди. Тому нам залишається бовтатися та потерпати від хуторянства у системі вищої освіти самостійно, не очікуючи допомоги від міністра, який опустився до дріб’язкового і некоректного з’ясування стосунків з Володимиром Співаковським, одним з найавторитетніших критиків діяльності міністра, зрідка Прем’єром та самим Президентом, шантажуючи його міфічними викриваннями. Ці протистояння дозволили зазирнути у глибини прихованого морального світу С.Квіта.

Освіта, як це не парадоксально звучить, увімкнула «систему самозабезпечення та самозбереження». Освітяни гуртуються навколо профільного комітету, навколо рад ректорів, управлінь освіти, депутатів-мажоритарників. Спілкуються між собою керівники установ та організацій, бо годі чекати поради та допомоги від міністерства. Міністерство не стало союзником директорів шкіл, директорів профтехучилищ та коледжів, ректорів вищих навчальних закладів. Вони не можуть порозумітися, оскільки говорять різними мовами. І йдеться тут не про окремі конфлікти, а системне нерозуміння освітянських процесів керівником галузі.

Системна проблема діяльності міністра полягає і у нерозумінні ним ключової істини – безперервності освітнього процесу. Якби розумів, то у нього не виникало би диких ідей про створення окремого «міністерства шкіл». Якби було у міністра системне бачення реформування галузі, не розпочав би він свій «тріумфальний похід» із Закону про вищу освіту, а зосередив би свою увагу на підготовці Закону про освіту, який би давав системні орієнтири для розвитку усього складного освітянського механізму. Можливо, не варто суворо судити міністра і критикувати відсутність у нього масштабного мислення. Але він погодився стати міністром, а значить має розуміти глибину відповідальності за результати свого адміністрування.

У цій же площині масштабності лежить й інша системна помилка міністра – нерозуміння роботи державної машини, функції та ролі міносвіти в загальній системі державного управління, складних взаємозв’язків з іншими міністерствами та відомствами. Повага і увага до погоджень іншими учасниками процесу державотворення мала б ураховуватися в його популістській риториці. Керівник мав би розуміти ази менеджменту, щоб розпочинати «реформи». Відповісти на запитання, чи є в нього все необхідне для цього: кадри, бюджет, інші ресурси, час? Немає? Давайте розіб’ємо на етапи. Але якщо ці прописні істини не лягають у Квітову концепцію реформування, коли за два роки лише імітація реформ, а не власне реформи, тоді європейський політик вибачається перед суспільством і подає у відставку. Але це не про С.Квіта. Навіть системного розуміння цього у нього теж бракує. Як і достатньої власної інтелектуальної бази для реформування освіти. Це також системна помилка, але уже тих, хто рекомендував його на цю високу посаду.

Ще одна з найболючіших системних помилок С.Квіта – відсутність адекватного кадрового забезпечення діяльності міністерства. Молодий вік та належність до прекрасної статі, на жаль, не підмінить належної освіти та досвіду на ключових міністерських посадах. Глибокий конфлікт між міністерськими чиновниками з досвідом і «молодою командою», спровокований С.Квітом, призвів до існування паралельного документообігу в апараті міністерства. Це не просто нонсенс, це підрив самих підвалин державної служби, коли законодавчий порядок підмінюється приватними інтересами, бажаннями, корпоративною круговою порукою, бізнес-проектами.

Надзвичайно болючими для галузі виявилися небезпечні експерименти «молодої команди» МОНУ перенести скомпільований із законодавства різних країн досвід у реформування вітчизняної освіти. В таких спробах не просто не враховані українські освітянські традиції, ментальність, напрацьований як мінімум десятком міністрів досвід реформування та перспективні плани, а виявилася кричуща некомпетентність «реформаторів», своєрідний український варіант хунвейбінізму, правового нігілізму, який мав би стати предметом обговорення на Раді Безпеки та Оборони України. Таким чином, ще одне системне порушення діяльності МОНУ полягає у вільному трактуванні діючих законодавчих актів та нефаховій підготовці проектів нормативно-правової бази.

С.Квіт – єдиний міністр, при якому кількість судових позовів проти нього особисто та очолюваного ним міністерства зросла в рази. Даруйте, немудрі управлінські рішення призвели і до збільшення бюджетних видатків, і до відволікання на ліквідацію їх наслідків величезної кількості державних службовців, суддів, адвокатів, юристів, працівників виконавчої служби тощо. Винятково через нерозуміння основ управління, менеджменту, педагогіки, психології особою, яка повинна бути уособленням їх носія, чесності та прозорості в галузі.

У цій статті – спроба розмислити над ключовими системними помилками С.Квіта, які стали проблемами галузі, і які за два роки так і не дали просунутися українській освіті в реальному реформуванні. Це ті помилки, наслідком яких стали і системні порушення: жебракування середньої школи, масовий відтік абітурієнтів до Європи, скандал із ЗНО, відсутність фінансування освіти, відсутність підручників для 4-7 класу, руйнування програми «Шкільний автобус», порушення тендерних процедур, корупція при використання службового транспорту і не тільки, численні скандали в університетах по всій країні, спровоковані приватними інтересами міністра, засилля кумів-радників, проплачених гранотоїдних «експертів» тощо. Всіх не перелічити. Але їх причина для більшості освітян тепер відома. А сам С.Квіт за два роки примудрився перетворитися з перспективного державного діяча в галузевого лузера, опонентами якого тепер виступає вся освітянська галузь.

Не знаю, чи піддасться міністерському шантажу Президент, чи довго ще протримається при владі Уряд, який втратив моральне право керувати країною, але одне можу сказати точно: знаменита фотографія С.Квіта на сходах Кабміну сьогодні вже змінила смислове забарвлення. «На вихід»…

http://metronews.ua


Коментар 1 Додати коментар

  • Складається, враження, що,будучи за посадою Міністром освіти і науки України, Сергій Квіт, за своєю суттю, так і залишився Міністром Києво-Могилянської академії, здатним в умовах соціально-економічної кризи в країні обирати шляхи прийняття лише найпростіших рішень, які супроводжуються, до того ж, постійним порушенням ним чинного законодавства.

Залишити коментар