Чи проявить нарешті самостійність мислення і дій міністр Лілія Гриневич?

Жов.4.2016. / Коментарів: 4

Про захоплення університетів як ноу-хау «реформи»  освіти – хіба що  ледачий не говорить. Більше року спостерігає Уряд дику вакханалію навколо Національного авіаційного університету, який руйнують рейдери під маркою «боротьби з корупцією». «Кадри» «борців-інноваторів» — навіть  не тераріум – бестіарій (читай  Юрія Винничука, інакше уяви забракне). Ну хоч би один із рейдерської команди для винятку – професіонал, а не злодій, не аферист, не особа під слідством у браслеті, не кум екс-міністра освіти чи «подєльник», але одним розчерком пера призначалися на місце кваліфікованих працівників, відповідав закону.

Квит

А розмах, апломб! «Я тут ректор! – кричав до студентів один суб’єкт, заочно «одипломлений» у  якомусь приватному виші, де за сумісництвом працював. В одному тільки НАУ – 240 чоловік звільнено за його наказами ледве чи за пів року. Люди плюються, а їм роса. Суди поновлюють звільнених, а з них вимагають за поновлення гроші. Які трагедії стоять за долею звільнених, скільки здоров’я їм і близьким коштує, як виживали без зарплати, скільки творчих планів не здійснено, скільки болю, сорому, що очільник міністерства поливав усіх брудом як корупціонерів (міністр усе-таки – кому повірять). Не вибачився, не засоромився навіть тоді, коли його ставленика спіймали «на дуже гарячому».

А не міг не бачити, що цей благовидний підозріло моложавий, не спрацьований наукою старець мільйонні зарплати собі ставить. За півроку його проректори, крім «секс-наукових» відряджень до екзотичних східних країн,  по два рази оздоровлювалися з родинами «під пальмами» і творінням Ейфеля. Причина відома — і екс-міністру, як відомо, нашкребли на палац у чарівному затишному лісовому узбіччі над озером. Смак, бачите, витончений. Надивився, «викладаючи» в університетах світу і жебраючи гранти в милосердних емігрантів «на рідну освіту». І їм добре – засвідчили любов до «неньки», очистили сумління, і екс… не боявся перед ними признатися, що він сотник Тризуба, член проводу ОУН. Повірили, що не липовий, підпільний кіндрат, а справжній. Любов до «неньки» — свята справа. Піарився, як кажуть, «по повній».

Гриневич

Дивно, що новий очільник МОНУ, яка прийшла до посади  на гребені тотальної боротьби з корупцією, під гуркіт закликів Уряду, саме на ситуацію з НАУ найперше не звернула жодної уваги. А факти не просто були широко відомі, а просто «кричали», сотні скривджених людей потребували допомоги, в час, коли неможливість вижити, про втрачене здоров’я своє і близьких. Якби знала пані Гриневич, скільки людей чекали на її прихід, вірили в справедливість. Тим важчим стало розчарування.

Можна ще зрозуміти, коли спочатку сама хотіла пересвідчитися,  розібратися, вигравала час, заховавшись за фейковою комісією. Але для чого поставила її головою того, хто ще вчора підтримував рейдерів, підписував протиправні довідки про їх «легітимність». Звичайний бригадир чи виконроб на місці міністра цього б не зробив бодай для того, щоб мати об’єктивну картину проблеми.

f-23ku231205(4)

Але не можна повірити, що не бачила, не розуміла дій комісії, не зважала на штучне затягування часу, ігнорувала думку десятків її членів, серед яких і колишній дуже поважаний міністр освіти, який, по суті, відстояв честь колег і змусив бодай рахуватися з очевидним, і очільники провідних вишів України. Їх мудрі голоси тонули в безперервному брехливому беззмістовному блеянні «проректора», давно визнаного нелегітимним самою ж комісією міністерства. Був бездарний  театр абсурду. Псевдопроректор буквально «кидався на амбразуру», захищаючи респектабельного старця — в.о., наповнив своєю метушнею весь простір чималої зали. А голова не зважав, витираючи піт чи то від спеки, чи від сорому за абсурдність ситуації, Терпеливо слухав, забуваючи натиснути на кнопку «стоп». Не важко здогадатися, яка потужна сила стримувала його руку, якщо не боявся виставити себе на всю Україну маріонеткою в руках спритного афериста-ляльковода.

4

Могла не звернути увагу міністр, чому  слово на засіданнях давали переважно рейдерам та якимось сумнівним молодим людям, яких мали б і в коридори міністерства  не допустити за їх вигляд і розв’язну поведінку. Членами комісії, як відомо, не були, бо це вже була б повна дискредитація не лише комісії, а й усього міністерства, без сорому опущеного завдяки екс-ові та екс-ині «нижче плінтуса», зокрема й у коридорах правосуддя.

Але як могла допустити міністр, що чотири місяці роботи комісії і ще довгий місяць очікування результатів, вибачте – собаці під хвіст.  Це державне мислення? Прийняте хитромудре рішення вважати  висновки комісії  лише такою собі легкою «порадою» міністру. з якою можна піти туди, куди сам Сталін ходив пішки.

Дарма, що там підписи дуже поважних відомих  освітян. А на рішення судів, погодилася мовчки міністр, можна й далі адміністративно «начхати».

Так і сталося. За тиждень встигло побути в.о. в НАУ аж двоє. Перша була призначених чомусь заступником міністра. Коли ж хотіла вчинити  згідно закону і висновків комісії, тут же була звільнена. Призначено вже за підписом ще одного замміністра людину, щодо якої одразу з’явилася в пресі інформація про нечисту «оборудку» в кабінеті першого заступника міністра. Та Бог із ними, з оборудками. Ними сьогодні не тільки нікого не здивуєш, але й не злякаєш. Ще не вистигло крісло в кабінеті арештованого в.о.-  а вже звістка, що на «оборудку» знайдено «супероборудку».

154

Читайте також: Два гуртожитки університету продані 

Та річ у тому, що новопризначений в.о. – далеко не «ново-». Ще свіже в пам’яті колективу його звільнення за підозру в дерибані університету разом із колишнім ректором, який відбув покарання без права до часу обіймати керівні посади. А вже на першій же зустрічі з колективом в.о. дав зрозуміти,  що обов’язково буде ректором, але тоді, коли «підготує грунт» для своєї перемоги. Натякнув «начувайтеся і не сподівайтеся» тим, кого належало поновити згідно рішень судів, пригрозив тим, на кого «має зуб» за колишнє звільнення. Сказав – як батогом ляснув і з почуттям виконаного обов’язку гордо вийшов із зали.

babak-i-isayeneko-3

«Народ безмолвствует», — сказав би письменник. Але не весь. Знайдуться ті, хто буде «за наших», а вчора був «за ваших», хвороба бездуховності – найважча, а нею достатньо заразили рейдери колектив.

Отак міністерство прийняло «соломонове рішення», «навело лад» в університеті, зруйнованому і поганьбленому на всю Україну задля дорогої забаганки екс-міністра. Жаль надій і сподівань на відновлення минулої слави університету, колись відомого в світі.  Залишилися на місцях ті, хто згідно з рішенням комісії того ж міністерства займають посади незаконно і без права.

Якщо не відчула  міністр, що це адміністративний крах, моральний провал, навіть ганьба, то це ще раз переконує, що «принцип партійності», а не фаховості в доборі керівних кадрів держави – абсурдний пережиток минулого, давно забутий у світі. Можна зрозуміти, коли жінка ховається від прийняття рішень за плечима комісій і заступників, але не особа, що зважилася на керування запущеною і хворою ділянкою суспільства.

«Час смертохристів». Так назвав свій новий роман письменник Юрій Щербак – відомий політик, свого часу, здається, чи не перший  посол незалежної України в США. Точніше не назвеш того, що відбулося з освітою. Цей час під дією і впливом «смертохристів», безумовно, минеться. Жаль тільки, що багатьом освітянам у цьому часі доводиться не жити, а лише минатися в душевному болі, моральних муках, непочутими і не підтриманими своїми ж колегами з міністерства. Добрий господар, як відомо, навіть худібку в господарстві більше шанує. А міністерство й далі керується принципом викинутого екс-а: тисячу професорів звільнимо – не помруть. Йому добре – рейдери прогодують, вділять із  краденого. А як тим, хто на осягнення ступеня поклав роки праці?

Та найгірше – що освіту й далі «добудовують» (звучить майже як добивають) рейдери-смертохристи під покровом «національно скерованих» реформ і «боротьби з корупцією» з благословення і «під кришою» сонмища «реформаторів» та їх вільних і невільних послідовників.

Це мала б зрозуміти керівник освітньої галузі демократичної держави, бо саме ця проблема найбільше стосується освіти, духовності. Але вже очевидно, що головного не зрозуміла. Просто заховалася за крісло, як дитина від страху. Не передбачила, не врахувала, що за кожною проблемою – живі люди – не папірці, які можна покласти «під сукно» на потім або на «якось обійдеться». «Потім» у людському житті не буває. І нічий біль на землю не падає — ніколи. Це субстанція духовна – незнищẻнна й некерована, незалежно  від того, звідки походить: із високого крісла, фешенебельного офісу олігарха чи притону бомжа.

Ніхто не в силі передбачити, чим відгукнеться черствість, некомпетентність чи інша причина несправедливих рішень. І ніякі державні стіни чи ректорські посади — не перешкода для вищої справедливості, яка, на щастя, від смертохристів не залежить.

Думається – вистоїть освіта. Творять її не реформатори. І саме вона найдовше залишалася чистим простором серед хаосу розкраденої, «приватизованої» партіями-рейдерами держави. До пори, до часу очільники – фахівці й патріоти без ура-патріотизму — тримали її оборону. Залишається тільки з жалем згадувати ті часи і сьогодні пошановувати світлі імена розумних і порядних міністрів.

Вкрай потрібно зараз створити щось на зразок комітету допомоги освіті, куди б увійшли насамперед і колишні міністри, які й сьогодні володіють професіоналізмом, тримають належний рівень осмислення проблем   розуміння способів їх подолання,  і фахово орієнтовані керівники, і ті з талановитих і сумлінних учителів, кому болить хвороба освіти. Вкрай треба допомогти новому очільнику міністерства, доки не остаточно присмокталися до її добрих намірів злодії в законі й дрібні черви.

Чи проявить нарешті самостійність мислення і дій міністр Лілія Гриневич? Є великі сумніви. Але існує таке фатальне поняття як «запізно». Не чекаймо, доки міністерство нарешті зійде зі стежки горе-реформаторів і знайде свою – справді нову і перспективну. Допомагаймо. Думаймо і діймо кожен на своїй ділянці, викорінюймо зло і виводьмо на чисту воду рейдерів-шкурників. Зло сильне лише тоді, коли не зустрічає όпору. Єднаймо думки, ділімося добрим досвідом, радьмося спільно про те, як очистити освіту і допомогти їй  освітлювати суспільству духовну дорогу до справжньої незалежності.

 

Оксана Твердохліб, освітній експерт


Коментарів 4 Додати коментар

Залишити коментар