Скарги міністра освіти Лілії Гриневич на якихось “людей”

Гру.8.2016. / 1 коментар

Не так тії вороги, як «добрії» люди

54-3

Читаю скарги міністра освіти Лілії Гриневич на якихось «людей Табачника», які не дають працювати, – і дивуюся. Якось так зневажливо – навіть без імені – про доктора, професора, державного чиновника в ранзі міністра. Як сварливі господині через тин: коли дуля –  коли й спідничка догори. В Україні прийнято називати по-батькові навіть тих, кого не дуже любиш – шануй себе насамперед. Книжка Світлани Богдан «Мовний етикет українців: традиції і сучасність»  доказує, який багатий наш корпус звертань. А в слові «люди» – якийсь кримінальний « душок» – неповага до уявних ворогів міністра. Йдеться ж не про людей-кріпаків, не про «трактірних полових», що до них кричали: «чєловєк»! – а про колег-освітян, може, й не простого-таки рангу. Це не безликі люди, і очільнику освіти не до лиця кримінальний жаргон.

В радянські часи панувала лексика військова: фронт, наступ, знищення, поборення. «Боротьба» дико вживалася разом із «світле майбутнє». Але то був примус. Тепер добровільно в офіційному вжитку урядовців кримінальний жаргон і матірна лексика. Ростуть паркани біля маєтків – скочується вниз культура і мораль чиновництва – прикмета часу.

В останніх 2-3 роки проникла така лексика в освіту: рейдер, захоплення, відкат, хабар, навар, прибрати по-тихому, свої, люди Яценюка, Януковича, Азарова і проч. Якби ж лише в лексику – в практику роботи. Захоплення університетів, гендлювання посадами, маніпуляції людьми, знищення професіоналів, покупка дисертацій, плагіат, озброєні охоронці у вишах, бандитські залякування, незаконні скорочення, схеми обкрадання…,

Слово хабар вимовляли донедавна пошепки і ніяково. Тепер стало нормою голосно називати  суми – не з осудом, а вогником заздрості в очах і черв’ячком злості в душі. Так мало інтелігентних облич у залі під куполом, у рожевому домі з колонами – серед керівників МОН – також. Компромат, безсоромна брехня з екранів,  гримаси огиди на обличчях електорату по той бік екранів. Парадокс, що все це розквітло з приходом патріотичних кадрів, само собою зрозуміло – борців із корупцією.

«Геть Табачника» – стало освітнім ура-патріотичним гаслом. Багатьох ще тоді здивувало, що це якось дуже по-особистому – чи не мілко для всеукраїнської боротьби з корупцією. Але ностальгія за національним знов зіграла злий жарт. Ідею в освіті затерли, зміст звели до «геть Табачника». Багато хто тоді підозрював, що цей антикорупційний бренд тільки на устах. В умі – його схеми, в душі – заздрість, бо перший дорвався до корита, не прикривав псевдонауки урапатріотизмом, не писав статті «на коліні», не потребував допомоги  академіків, щоб написали дисертацію.

Справжня неприязнь до Дмитра Табачника виявилася в тому, що новий міністр вирішив його обігнати, перемогти. Так і зробив – попереднику не снилися кримінал і неподобства, які були в діях наступника. Були, правда, слабкі потуги «псевдо реформ». Зате вони потужно розцвіли в діяльності нинішнього  МОН. Корупційні схеми збагатилися інноваціями, подорожчали хабарі. Залишилося застаріле і потріпане «геть Табачника». На тлі злочинних кримінальних діянь, професійної безпорадності МОН дитячий лемент про міфічних «людей Табачника»  виглядає якось  жалюгідно, не достойно особи, кожне слово якої чує (і аналізує) вся Україна.

У початку 90-х мислячі інтелігенти моральним імперативом справді мали Україну, патріотизм. Люди їх поважали, був рівень мислення, мораль, освіченість, інтелект, працьовитість, одержимість державного будівництва. Одиниці тоді багато важили для суспільства в політиці, культурі, мистецтві. Тепер досить  подивитися на цифри декларацій  чиновників, щоб зрозуміти рівень падіння суспільства в минуле. Обернено пропорційна висота будинків  до рівня моралі й культури державців. Дикий несмак використання краденого  свідчить про рівень інтелігентності – лиш ознаки за посадою. А слово «еліта» викликає вже навіть не іронію, а огиду.

Ось де поле діяльності для освітніх реформ. Цього в закордоння вчитися не нам – одній із найшляхетніших, найгуманніших, а колись і найосвіченіших і талановитих націй. Цей потенціал живий. Міністр освіти не розуміє головного завдання освіти – оживлення потенціалу, духовного відродження суспільства. Важливо активізувати і поставити на порядок денний як пріоритети ті ідеали без яких буде суспільство скочуватися все нижче. Патріотизм – вища міра моральності. Смішно його виховувати жалюгідними анкетками радянського штибу. Вчителі без них знайдуть форми – витворять такі методики, які не снилися міністрові. Треба тільки не заважати і не пропонувати реформаторських «перлів». Будуть працювати без принизливих подачок від уряду. Мають право на достойну зароблену плату, а не конвульсії Кабміну, наляканого можливими протестами.

Для міністра ж головне – насамперед перетворити саму себе – свою духовність, культуру,  інтелект, освіченість. Написана на коліні чи куплена докторська не допоможе, якщо рівень міністра і чиновників не відповідає посадам. Тим більше, якщо вони задіяні в корупційних схемах, якщо МОН гендлює посадами ректорів, призначає неосвічених кримінальних типів керувати вишами, якщо проти міністра відкривають один за одним справедливі судові позови.

Тільки з перетворенням себе, свого світогляду і моралі прийде до міністра розуміння, що таке реформи, як  їх здійснювати, а не дурити видимістю активної діяльності. Критикують справедливо – значить вірять, хочуть допомогти. Не варто демонізувати екс-міністра Дмитра Табачника. Він відійшов у історію. Лякати ним можна було три роки тому, але сьогодні прикрити ним власну тупість – не виходить.

Освітяни вже придивилися, що такого низького рівня культури, засилля корупції, рейдерства, руйнування, вишів, нищення кадрів,  вилучення мови і історії з програм  не було раніше. Зроблять тоді висновок: «не так тії вороги, як добрії люди».

Инкогнито


Коментар 1 Додати коментар

  • Я не задоволена що в 2020 році зробили обов’язково математику. Ви пойміть я її незнаю, як я буду її здавати? Аааа?

Залишити коментар