Так чим все ж відрізняється Лілія Гриневич від Леоніда Черновецького?

Чи не замислювалось шановне товариство над тим, чому в умовах інтенсивної кампанії з пошуку винних у всіх жахливих сьогоднішніх негараздах серед вчорашніх можновладців, серед іншого, з метою перерозподілу матеріальних активів і сфер впливу, поза зоною реальної уваги залишається одіозний Леонід Черновецький.

Ні. Потішні історії та анекдоти про нього ще подекуди згадуються. А ось серйозні звинувачення щодо його діяльності на посаді мера Києва канули в літу.

Яка ж причина? Невже тільки та, що Леоніду Михайловичу вистачило «мудрості» завбачливо ділитися з тими, хто сьогодні міг би його переслідувати? Не тільки. Справа в тому, що Черновецький не підписав власноруч жодного серйозного документа!

Точно так саме діє на посаді Міністра освіти і науки Лілія Гриневич. Доречі, теж Михайлівна.

Усі ключові документи МОН, які мали б виходити за власним підписом пані міністра, у тому числі кадрового змісту, вона «чомусь» дає вказівку підписувати своїм заступникам. Слово «чомусь» ми свідомо взяли в лапки.

Відповідь банальна. Лілія Михайлівна просто боїться їх підписувати і брати на себе відповідальність (як це має робити перша особо в будь-якому міністерстві). Причин тут може бути лише дві:

Перша – необізнаність та відсутність достатніх знань з проблеми, яку треба вирішувати.

Друга – розуміння або інтуїтивне передчуття протизаконності конкретного наказу чи розпорядження й сподівання, що у разі відсутності її підпису, персональна відповідальність за сумнівні чи відверто незаконні рішення зникає. Ніби то і ні в чому конкретно не винна…

Ключова помилка у такому ілюзорному перестрахуванні полягає в тому, що відповідальність за незаконні дії, що чиняться керівництвом МОНу, лежить на міністрі незалежно від того, чи вона поставила свій підпис, чи дала вказівку одному зі своїх заступників (санкціонувала) підписання документу.

liliya-grinevich

 

Проте на цьому аналогії не закінчуються. Всі пам’ятають публічні співи мера Черновецького. Причому, чим гірше складалась ситуація в столиці, тим більшим ставав пісенний репертуар, кількість фізкультурних вправ на телекамери та закликів подзвонити батькам.

А що ж в освіті та науці? Сільські школи, єдине навколо чого ще залишається соціальне життя в багатьох селах, закриваються одна за одною при прямому потуранні МОНу. Дійшло до того, що під час занять обвалюється вщент трьохповерхова середня школа у Василькові. ПТУ дихають на ладан.

Тільки-но міністр фінансів Данилюк оповістив про скандальне скорочення студентських стипендій, як очільники Міністерства освіти і науки миттєво «взяли під козирок», заявивши, що готові до цього вже з 1 січня 2017 року. І тільки публічний спротив освітян і громадськості поки що завадив цьому блюзнірству та хамелеонству.

Про науку й говорити не доводиться. Дуже далекою є пані міністр від вищої школи та науки. Хіба тут можна брати до уваги липову «погодинку» в одному комерційному приватному закладі. Про те, хто і як писав її кандидатську дисертацію, окрема і скрупульозна розмова попереду.

Але, як і у випадку з Леонідом Черновецьким, чим гірше справи у дорученій сфері, тим більше піару. (Хоча заради справедливості, за мера хоч частина киян свого часу проголосувала, а ось Лілію Гриневич на міністерську посаду за своєю партійною квотою! делегувала партія з актуальним рейтингом підтримки в суспільстві –  0,5 – 0,8 відсотки !).

Так ось, чим гірші справи в освіті та науці, тим більшу кількість казочок розповідає міністр запрошеним ЗМІ, тим більше примітивного піару. Проблема в тому, що справжні освітяни, а не освітяни-чиновники, поставлені за партійно-політичною ознакою, дуже мало, якщо взагалі вірять у ці казки.

Хоча на піарі сьогодні багато хто намагається просидіти в своїх кріслах. Біда ж в тому, що деградацію галузі піаром не зупиниш.

Працювати треба. Але ж часу не вистачає. Нескінчені, такі улюблені, подорожі міністра, піар-казки-піар, а тут ще й співбесіди у Міністерстві закордонних справ на предмет можливості переходу на дипломатичну службу…

Так чим же, врешті-решт, Лілія Гриневич відрізняється від Леоніда Черновецького?

А нічим.

Хоча ні, не точно. Черновецький опинився після «праведних трудів» у Грузії. А Гриневич? А для чого ж тоді пройдено співбесіду в МЗС?


Залишити коментар