Так чим все ж відрізняється Лілія Гриневич від Леоніда Черновецького?

Жов.17.2016. / 1 коментар

Чи не замислювалось шановне товариство над тим, чому в умовах інтенсивної кампанії з пошуку винних у всіх жахливих сьогоднішніх негараздах серед вчорашніх можновладців, серед іншого, з метою перерозподілу матеріальних активів і сфер впливу, поза зоною реальної уваги залишається одіозний Леонід Черновецький.

Ні. Потішні історії та анекдоти про нього ще подекуди згадуються. А ось серйозні звинувачення щодо його діяльності на посаді мера Києва канули в літу.

Яка ж причина? Невже тільки та, що Леоніду Михайловичу вистачило «мудрості» завбачливо ділитися з тими, хто сьогодні міг би його переслідувати? Не тільки. Справа в тому, що Черновецький не підписав власноруч жодного серйозного документа!

Точно так саме діє на посаді Міністра освіти і науки Лілія Гриневич. Доречі, теж Михайлівна.

Усі ключові документи МОН, які мали б виходити за власним підписом пані міністра, у тому числі кадрового змісту, вона «чомусь» дає вказівку підписувати своїм заступникам. Слово «чомусь» ми свідомо взяли в лапки.

images

Відповідь банальна. Лілія Михайлівна просто боїться їх підписувати і брати на себе відповідальність (як це має робити перша особо в будь-якому міністерстві). Причин тут може бути лише дві:

Перша – необізнаність та відсутність достатніх знань з проблеми, яку треба вирішувати.

Друга – розуміння або інтуїтивне передчуття протизаконності конкретного наказу чи розпорядження й сподівання, що у разі відсутності її підпису, персональна відповідальність за сумнівні чи відверто незаконні рішення зникає. Ніби то і ні в чому конкретно не винна…

Ключова помилка у такому ілюзорному перестрахуванні полягає в тому, що відповідальність за незаконні дії, що чиняться керівництвом МОНу, лежить на міністрі незалежно від того, чи вона поставила свій підпис, чи дала вказівку одному зі своїх заступників (санкціонувала) підписання документу.

Проте на цьому аналогії не закінчуються. Всі пам’ятають публічні співи мера Черновецького. Причому, чим гірше складалась ситуація в столиці, тим більшим ставав пісенний репертуар, кількість фізкультурних вправ на телекамери та закликів подзвонити батькам.

А що ж в освіті та науці? Сільські школи, єдине навколо чого ще залишається соціальне життя в багатьох селах, закриваються одна за одною при прямому потуранні МОНу. Дійшло до того, що під час занять обвалюється вщент трьохповерхова середня школа у Василькові. ПТУ дихають на ладан.

Тільки-но міністр фінансів Данилюк оповістив про скандальне скорочення студентських стипендій, як очільники Міністерства освіти і науки миттєво «взяли під козирок», заявивши, що готові до цього вже з 1 січня 2017 року. І тільки публічний спротив освітян і громадськості поки що завадив цьому блюзнірству та хамелеонству.

Про науку й говорити не доводиться. Дуже далекою є пані міністр від вищої школи та науки. Хіба тут можна брати до уваги липову «погодинку» в одному комерційному приватному закладі. Про те, хто і як писав її кандидатську дисертацію, окрема і скрупульозна розмова попереду.

Але, як і у випадку з Леонідом Черновецьким, чим гірше справи у дорученій сфері, тим більше піару. (Хоча заради справедливості, за мера хоч частина киян свого часу проголосувала, а ось Лілію Гриневич на міністерську посаду за своєю партійною квотою! делегувала партія з актуальним рейтингом підтримки в суспільстві –  0,5 – 0,8 відсотки !).

Так ось, чим гірші справи в освіті та науці, тим більшу кількість казочок розповідає міністр запрошеним ЗМІ, тим більше примітивного піару. Проблема в тому, що справжні освітяни, а не освітяни-чиновники, поставлені за партійно-політичною ознакою, дуже мало, якщо взагалі вірять у ці казки.

Хоча на піарі сьогодні багато хто намагається просидіти в своїх кріслах. Біда ж в тому, що деградацію галузі піаром не зупиниш.

Працювати треба. Але ж часу не вистачає. Нескінчені, такі улюблені, подорожі міністра, піар-казки-піар, а тут ще й співбесіди у Міністерстві закордонних справ на предмет можливості переходу на дипломатичну службу…

Так чим же, врешті-решт, Лілія Гриневич відрізняється від Леоніда Черновецького?

А нічим.

Хоча ні, не точно. Черновецький опинився після «праведних трудів» у Грузії. А Гриневич? А для чого ж тоді пройдено співбесіду в МЗС?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«Дело» Сумского экс-губернатора В. Шульги – яркий пример «борьбы с коррупцией» в Украине
Управлінське рішення Л.Гриневич виявилося водночас несподіваним і неадекватним


Коментар 1 Додати коментар

  • С министром от образования Гриневич не знакома и никогда не встречалась. Однако, посмотрев ее интервью в передаче “Hard talk” от 05.09.16, смею сделать несколько выводов относительно личности Гриневич. Чрезмерная жестикуляция является признаком взволнованности, возбуждения человека или неуверенности в себе, характерна для жителей слаборазвитых стран. На самом деле, размахивания руками в ходе разговора, является признаком невоспитанности. Неумеренная жестикуляция утомляет и вызывает раздражение у собеседника: ведущая в конце интервью, на подсознательном уровне, демонстрировала это (касалась рукой шеи, лица, губ). А фото, где министр от образования на пресконференции прикрывает часть лица рукой, так и кричит:”Не хочу ни видеть, ни слышать, ни думать о…!” Неуверенность, страх и непонимание ситуаций, говорят о том, что человек занимается не своим делом.

Залишити коментар