Вірус «шизоїдного лапутькізму» як дзеркало університетського освітнього процесу, започаткованого Ісаенко в НАУ

Після перегляду більшістю членів колективу відео, яке запостив у соцмережі Facebook начальник юридичного відділу НАУ Лапутько, постала нагальна необхідність проаналізувати його через неабиякий резонанс. Люди налякані і мали нагоду переконатися у реальній небезпеці від можливих дій неадекватної людини. Редакція Рейдера отримала багато звернень з проханням прокоментувати це відео.

snimok

 

Виконуємо прохання читачів. Задля дотримання об’єктивності, ми запросили до редакції соціального психолога, нарколога та психіатра. І висновки, до яких дійшли авторитетні експерти, не зовсім втішні для Лапутька і його покровителів.

 

Отже,

Місце, яке послужило майданчиком для «виступу». Це – кабінет Рози Вінецької, з працюючим телевізором в робочий час, зі звуковим фоном, який створювали кілька людей, здебільшого жіночої статі, що хаотично переміщалися службовим приміщенням. Ці факти вказують на те, що Лапутько виявляв у такий спосіб т.зв. «пєтушиний», чи «павичий комплекс». Цю назву він дістав від намагання особами чоловічої статі наслідувати поведінку павича перед самками. Розпущений хвіст виглядає красиво, але більше нічим особливим така особа похвалитися не може. Вона всіма силами намагається показати, наскільки важливу справу робить, наскільки важлива вона сама в імпровізованому «курятнику», а її потуги мали б сприйматися ближчим курячим оточенням як інтелектуальні надзусилля, якими вони «жіночою природою» не наділені апріорі.

Звук посуду вказував на те, що «курочки» накривали на стіл і вихід в ефір свого «півника» мав завершитися примітивною пиятикою, яку товариство курятника вважає логічним завершенням важкого трудового дня.

Принагідно слід зазначити, що кабінет Рози Вінецької все більше нагадує не службове приміщення, в якому вирішуються важливі для університету справи, а звичайну безкоштовну київську нічліжку для безхатьків. Саме до такої категорії себе, очевидно, відносить пані в.о. проректора після серйозних сімейних проблем. Замість того, щоб винайняти для себе пристойне житло (рівень зарплати дозволяє), пані Роза вирішила перетворити свій кабінет на готель. З відповідним цілодобовим амбре, що містить в собі дух перегару, тютюнового диму, поту, учорашньої їжі та інших продуктів життєдіяльності, які супроводжують проблемну жінку бальзаківського віку, але веселої вдачі.

Але повернімося до Лапутька. Відео свідчить, що автор відеотексту – аматор, не вивчав ні основ ораторського мистецтва, ні основ риторики. Про системну освіту годі й говорити. А мовні помилки свідчать про глибокі прогалини ще й у шкільній освіті, де якраз формуються мовленнєві навички та розуміння найпростіших дефініцій.

Але експертів вразили не стільки дебілуваті сентенції, скільки самовпевненість, з якою він їх виголошує. Як тут не згадати безсмертного Шарикова і його оцінку помилкових, ясна річ, філософських концептів Каутського.

Висновок: Лапутько прихильник вільного трактування уривків з інформації, якими володіє. З цих уривків на свій смак і розсуд будує смислові конструкції. На кшталт Lego. Таких людей зазвичай не хвилює чи вони будуть триматися купи, чи будуть функціональними. Головне, щоб не залишалося зайвих деталей.

При проведенні тестування таких типів у дошкільному віці якраз і виявляються психологічні шизоїдні відхилення, які переслідують людину у віці зрілому, а також приховують у собі небезпеку для оточуючих. В країні, де на психіатричну науку та заклади відповідного типу не виділяються кошти, громадяни змушені захищатися самі.

Уявімо собі дітей 4 класу, які проходять тест на логіку та мисленнєву здатність. Завдання: з 27 дерев’яних фігурок різної форми скласти пірамідку. Дітки уважно працюють. Хтось складає пірамідку за 15 хвилин, хтось за 20, у когось не виходить і він чекає на підказку вчителя, хтось розгублено дивиться на матеріал і не знає, з чого розпочати. А ось на задній парті хлопчик намагається притулити паралелепіпед до квадрата і зрізаного конуса, і у нього ніяк не виходить це зробити. В кінці уроку він дивиться на щось незакінчене і навіть приблизно не схоже на пірамідку. Кидає погляд на успішні досягнення однокласників, а потім з силою б’є кулачками по недобудові. Кубики розлітаються по всьому класу. Так він виявляє свою емоцію лузера.

У зрілому віці такі напади люті від непосильних творчих завдань виявляються, наприклад, у побитті битою чужого автомобіля, який нагадує формою кубики і викликає негативні емоції з далекого дитинства. Чи може виявитися під час програшу у звичайній грі в більярд, коли куля правильної форми ніяк не лізе в лузу також правильної форми. А у суперника ці предмети правильної форми накладаються одна на одну. Тоді злість від невдачі матеріалізується у спробі надати неправильної форми рукам, голові, ногам свого візаві києм, але вже не як інструментом гри, а як предметом агресії. Саме так і поводиться, як відомо з повідомлень у ЗМІ, наш «герой» Лапутько.

Звісно, люди, що не пройшли тести на психічну повносправність, не допускаються до роботи в установах та організаціях, в яких працює велика кількість людей. Тим більше, до навчальних закладів, де перебувають особи з різним темпераментом та несформованими психічними домінантами. Саме вони є в зоні ризику, під небезпекою можливого раптового нападу з боку осіб з яскраво вираженими схильностями до невмотивованої агресії. В цьому сенсі «лапутьки» мали б бути ізольовані від широкого загалу. Але ситуація в університеті, на жаль, сьогодні навпаки сприяє їх небезпечній діяльності.

Особа, заражена вірусом «лапутькизму», як правило, найбільш успішно для себе діє в стаді. Вона не здатна на індивідуальні дії, бо тоді виявляє інтелектуальну слабкість. А у масі собі подібних відчуває себе героєм. Особливо, коли її вчинки будуть схвально підтриманими особами з такими ж примітивними соціальними концептами. А коли «лапутьки», наділені навіть мінімальними повноваженнями, можуть функціонально принизити людину з іншої соціальної групи, так би мовити, індивідуала, визнаного у суспільстві авторитета, то вони обов’язково скористаються таким випадком.

Це приносить таким істотам неймовірної сили психологічний оргазм, який має пролонговану дію. Такі особи будуть живитися плодом своєї агресії, особливо коли вона має суспільний резонанс. І чим більший резонанс, тим сильніше задоволення.

Для осіб, заражених суспільним вірусом «лапутькізму», дуже важливі зовнішні, а не внутрішні соціальні атрибути. Матеріальний достаток, можливість «випускати пар» у «злачних» місцях, наявність службового кабінету, підлеглих. Останні, як правило, відчувають неймовірний дискомфорт від спілкування з таким керівником. Нерідко за провину «лапутько» може їх наказати у різний спосіб: від вживання ненормативної лексики до штурхана чи під затильника, але без свідків. Опущені очі підлеглого його «заводять», він з посмішкою провокує ситуації, коли підлеглі чи залежні від його волі запобігають перед ним. Така психічна мастурбація приносить йому комфорт, але й робить його залежним. Не отримуючи щоденної дози такої насолоди, він легко змінює настрій, стає тривожним, ще більше агресивним. Нерідко такі акцентуйовані стани викликані вживанням наркотиків.

Він так часто говорить про свою вищість, особливість, силу, т.зв. маскулінність, що сам починає в це вірити. Ілюзія, плекана в його мозку, стає тлом його реального життя. Він в це вірить сам і змушує вірити в його ілюзорне «я» оточуючих. Звідси засилля на власній сторінці у соцмережі фото зброї, насильства, смерті тощо, а також неприхованого задоволення від знущання над людьми, їх приниження. Це – звичайний психологічний комплекс, який на людей, стійких до вірусу «лапутькізму», не справляє жодного враження. Хіба що викликає певну настороженість і небажання близько спілкуватися з такими індивідами.

«Лапутьки» часто вдаються до міркувань про речі, в яких зовсім не тямлять. У нашому випадку маячні висловлювання про те, що Валерій Шмаров, будучи міністром оборони України, «хотів перевести військові частини на фінансування органів місцевого самоврядування в середині 90-х», коли сам «під стіл пішки ходив». На таку маячню навряд чи здатна людина адекватна, але така риторика прямо вказує на те, що вірус таки вразив автора відеокліпу.

Для «лапутьків» характерні, як згадувалося вище, дії в масі собі подібних. А щоб аргументувати свій ірраціоналізм, для них обов’язкова наявність зовнішнього ворога. Якщо його немає, то вони його придумують. І для цього великого розуму не треба. Небезпека «руського мира» у аматорському виконанні виглядала дебільненько для всіх, хто мав нагоду послухати, але тільки не для аматора.

Кілька слів про висновки.

Інтроверт. Але інтроверт агресивний та інтелектуально обмежений. Від цього ще більше небезпечний. Типовий представник «піни», яка об’єктивно утворюється в час суспільних здвигів. Ця піна отруює життя оточуючим, суспільству загалом. Але, як правило, щезає сама по собі, бо не здатна до конструктиву і вразлива при фахових контактах, під час яких виявляється їх повна нікчемність.

«Лапутьки» є чужими до інтелектуального і толерантного середовища колективу Національного авіаційного університету. Небезпека криється в тому, що «лапутьків» Ісаєнко заводить до університету все більше і більше, їх маса зростає. Вірус «лапутькізму» загрожує функціонуванню університету. Він деструктивно впливає на загальний морально-психологічний клімат. Колектив, безумовно, за багато десятиліть напрацював стійкий імунітет до такого роду вірусів. Але у цьому випадку негайне знищення цього ганебного явища є нагальною потребою.

Санкцію на виступ Лапутьку дав Ісаєнко. Він тим самим підтвердив, що сповідує саме таку примітивну модель для університету. Це – сигнал колективу, що у своїй діяльності Ісаєнко надає перевагу помічникам з самого соціального та інтелектуального дна і слідує зловісному гаслу свого вчителя – Бабака: «Звільнити всіх! Всіх, до останнього завідувача кафедри!».

Запитання: що буде, якщо «лапутьки» й у подальшому будуть при владі в університеті?

Відповідь на це запитання виявляється у кожному слові, жесті, міміці, висновках морального урода, який не побоявся показатися колективу, кинувши виклик традиціям, для яких філософія «лапутькізму» є абсолютно неприйнятною. Тому, повторюємо, негайне знищення цього ганебного явища є нагальною потребою для всього колективу університету, бо загрожує його самому існуванню.

https://www.facebook.com


Залишити коментар