Вступ-2016 – провально-прощальний акорд Совсун?

 

787888

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 (із змінами), МОН, згідно з покладеними на нього державою завданнями, «…систематично відстежує та аналізує потреби вітчизняного ринку праці, вносить пропозиції щодо обсягів і напрямів державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою; формує щороку пропозиції та доводить до підпорядкованих навчальних закладів державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів для державних потреб з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці…».

Говорячи іншими словами, Міністерство освіти і науки повинно забезпечувати формування та реалізацію державної політики, в тому числі, в сфері підготовки фахівців з вищою освітою, однією із складових якої є планування та забезпечення прийому вступників на навчання до вищих навчальних закладів. Цим напрямком діяльності МОН вже третій рік опікується перший заступник Міністра освіти і науки Інна Совсун.

Завершується вступна кампанія 2016 року, ідеологія та хід якої були задумані та сплановані командою Квіта-Совсун ще у минулому році. Освітянська громада вже звернула увагу на те, що жодна із вступних кампаній попередніх років не супроводжувалася такою кількістю гучних скандалів.

Кивтуня и совсуня

А так гарно для команди Квіта-Совсун все розпочиналося! Без зайвого галасу наказом Міністерства освіти і науки від 15 жовтня 2015 р. № 1085 були затверджені «Умови прийому до вищих навчальних закладів України в 2016 році», у п. 4 розділу ІІ. «Організація прийому до вищих навчальних закладів» яких записано, що «МОН до 01 червня затверджує перелік профільних спеціальностей вищих навчальних закладів, за якими може здійснюватись набір за державним замовленням».

Зазначимо, що визначення терміну «профільна спеціальність» немає в жодному існуючому нормативно-правовому документі. Його немає ані в «Національному освітньому глосарію: вища освіта», ані в «Глосарію термінів європейської вищої освіти», ані в Законі «Про вищу освіту». Немає ніде!

Це означає, що команда Квіта-Совсун планувала визначати, які спеціальності у вищих навчальних закладах профільні, а які – ні, за тільки їм відомими критеріями, причому, в «ручному» режимі, щоб лише для «профільних» і виділяти державне замовлення, а, відтак, і фінансування. Це було зроблено під гаслом боротьби з корупцією та підвищення якості підготовки фахівців. У таку красиву «байку» у виконанні Інни Совсун повірили, знаючи всі обставини, хіба що дуже довірливі та наївні люди. Хоча саме під гаслом боротьби з корупцією ця команда й прийшла до влади на хвилі Майдану. У розумінні Квіта-Совсун, звісно.

Згодом на офіційному сайті МОН з’явився проект наказу «Про затвердження Переліку профільних спеціальностей вищих навчальних закладів», підготовлений за «настановами» пані Совсун. Відповідно до цього документа, Міністерство, перевищуючи свої повноваження, хотіло затвердити Перелік профільних спеціальностей та спеціалізацій вищих навчальних закладів, за якими можна було здійснювати набір здобувачів вищої освіти за державним замовленням у 2016 році.

Цілком зрозуміло, що проект цього наказу викликав бурю критики як у вищих навчальних закладах, так і у авторитетних фахівців з питань освіти, тому й був швидко знятий із сайту МОН. Адже він суперечить Конституції України та всім нормативно-правовим актам, що стосуються вищої освіти.

Не вийшло у пані Совсун… Бо «невдячна» освітянська громада відразу все зрозуміла і не дала обвести себе «навколо пальця».

І ось дійшла черга до ще однієї «родзинки» пані Совсун – практичної реалізації технології формування державного замовлення за принципом «гроші йдуть за студентом». На підставі аналізу отриманих результатів можна цілком відповідально стверджувати, що в умовах фактичного усунення МОН від планування потреби у фахівцях за певними спеціальностями та спеціалізаціями на державному рівні, зокрема, з урахуванням наявних у регіонах притаманних їм особливостей, ця технологія має чисельні вади. Причому, вади, які можуть знищити, в першу чергу, вищу технічну освіту.

По-перше, зазначена технологія формування державного замовлення фактично вбиває систему професійної орієнтації абітурієнтів, унаслідок чого до конкретних вищих навчальних закладів будуть приходити випадкові для них люди. По-друге, не береться до уваги і не забезпечується підтримка державою технічних спеціальностей, які поки що не дуже популярні серед абітурієнтів, але забезпечують життєдіяльність держави. І, по-третє, на одну і ту ж спеціальність в одному із регіонів може вступити така велика кількість абітурієнтів, яка взагалі не потрібна для цього регіону, а в іншому регіоні їх може бути дуже мало.

Проілюструємо наші міркування на декількох прикладах. Відомо, що набір абітурієнтів на навчання, наприклад, за спеціальністю 122 «Комп’ютерні науки та інформаційні технології» та за спеціальністю 141 «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка» здійснюється в багатьох класичних та технічних університетах. Але, якщо, скажімо, в Національному авіаційному університеті за першою спеціальністю готуються фахівці з проектування та експлуатації комп’ютеризованих систем обробки польотної інформації та авіаційних тренажерів, а за другою – фахівці із світлотехнічного та електроенергетичного обладнання літальних апаратів та аеропортів, то в інших університетах готуються фахівці зовсім іншого спрямування, які взагалі не знайомі з авіаційною технікою.

Неважко уявити розпач та розчарування молодих людей, які, всупереч своїй попередній професійно орієнтованій підготовці та бажанню, попадають за технологією формування державного замовлення за принципом «гроші йдуть за студентом» не в «свій» університет. Це може стати в житті якщо не трагедією, то вже драмою точно.

Наведемо ще один приклад, який достатньо красномовно показує фактичну відстороненість Міністерства освіти і науки від виконання свого прямого обов’язку перед державою щодо щорічного формування пропозицій та доведення до підпорядкованих навчальних закладів державного замовлення на підготовку фахівців, що прямо випливає із зазначеного вище Положення про МОН.

1 серпня 2016 року на своєму брифінгу, присвяченому формуванню списку рекомендованих до зарахування вступників, Інна Совсун із задоволенням поінформувала: «Результати вступної кампанії показали, що громадськість дарма турбувалась, що все державне замовлення піде в столицю. Як ми бачимо, більшість із наведених у таблиці університетів з інших регіонів».

Була наведена інформацію по 20 університетах. Зокрема, найбільше отримала збільшення державного замовлення Львівська політехніка (на 498 осіб – 25,9%). Потім йдуть КНУ ім. Шевченка (на 393 особи – 17,5%), КНЕУ ім. Вадима Гетьмана (на 253 особи – 43,1%), ХНУ ім. Каразіна (на 231 особу – 20,3%), КНТЕУ (на 220 осіб – 30,8%), ЛНУ ім. Івана Франка (на 210 осіб – 11,5%), КПНУ ім. Івана Огієнка (на 174 особи – 41,0%), ЧНУ ім. Юрія Федьковича (на 169 осіб – 20,2%), НТУУ «КПІ» (на 159 осіб – 5,5%) і, що цілком прогнозувалося з певних причин, – НУКМА (на 136 осіб – 29,4%).

Правда, пані Совсун забула сказати (може тому, що не знає?), добре це чи ні з державної точки зору, що невеликі регіональні Кам’янець-Подільський та Чернівецький національні університети отримали таке відчутне для них збільшення державного замовлення (відповідно 41,0% та 20,2%), а, наприклад, гранд вищої освіти НТУУ «КПІ» – лише 5,5%?

З точки зору цих двох перших університетів – звісно, добре. І, напевно, треба порадіти за колег, за результати тієї роботи, яку вони проводили з потенційними абітурієнтами. Адже ці результати означають, зокрема, і забезпечення професорсько-викладацького складу робочими місцями, що надзвичайно важливо в умовах гострої демографічної кризи в нашій державі.

Але виникає запитання: хтось вивчав потреби Хмельницької та Чернівецької областей (або Поділля та Буковини в цілому) у фахівцях саме тих спеціальностей, за якими і відбулося істотне збільшення державного замовлення? А може треба було підтримати зовсім інші спеціальності, які є найбільш важливими для цих областей? Чи для першого заступника Міністра Інни Совсун, яка разом зі своїм Центром дослідження суспільства (зараз – Центр CEDOS) вже третій рік «реформує» освіту, така постановка питання є за межами розуміння?

Підсумки формування державного замовлення у 2016 році за технологією «а ля Совсун» підтвердили також дуже неприємний прогноз аналітиків: практично у кожному вищому навчальному виявилося багато, як правило, технічних спеціальностей, які отримали від одного до чотирьох-шести місць державного замовлення, причому, спеціальностей, які забезпечують, без перебільшення, функціонування держави. Унаслідок цього собівартість підготовки фахівців за цими спеціальностями може стати, навіть, не золотою, а діамантовою для вищого навчального закладу.

Хто відповість за таке падіння вищих навчальних закладів у прірву? Хіба не повинно було Міністерство освіти і науки, як уповноважений державою орган управління освітою, захищати інтереси держави і проводити, якщо хочете, протекціоністську політику щодо захисту потрібних державі спеціальностей? Невже і в освіті можна ось так, тупо, «в лоб» нехтувати державними інтересами? Чи замислювалася про це пані Совсун, виходячи зі свого власного «великого» науково-педагогічного досвіду? Виходячи зі свого «великого» науково-педагогічного досвіду, – малоймовірно. Напевно, політологу Інні Совсун, не «обтяженій» математичними знаннями, це важкувато зрозуміти.

Не покидає неприємна думка, що щось подібне ми вже проходили, причому, з дуже поганими наслідками для держави. Адже огульне впровадження технології формування державного замовлення за принципом «гроші йдуть за студентом» повертає нас в буреломні 90-ті роки. Тоді суспільству була нав’язана думка, що панацеєю від усіх проблем в економіці є лише ринок, що лише він сам усе розставить по своїх місцях, що треба взагалі відмовитися від державного планування та регулювання економіки. Хоча і тоді було відомо, що ця думка – «від лукавого». Адже у всіх провідних країнах світу є і планування, і регулювання, і протекціонізм.

Майже тридцятирічна історія економічних псевдореформ показала, що сліпе слідування хибним рекомендаціям закордонних та доморощених «економістів-ринковиків» зруйнувало в нашій державі цілі галузі економіки, деякі з яких займали, без перебільшення, провідні позиції на світовому рівні. А зараз, ймовірно, псевдореформатори за підказкою своїх грантодавців вирішили, що настала черга освіти.

Відомий фахівець з питань освіти, колишній Міністр освіти і науки Ніколаєнко С.М. в одному із своїх інтерв’ю піддав нищівній критиці освітні «реформи», уособленням яких є зараз пані Совсун: «Мені якось президент Хорватії розповів, що вони в своїй країні зробили в освіті три помилки: відмінили безплатні підручники, відмінили повну середню освіту і знищили державне замовлення через схему «гроші йдуть за студентом». І гроші пішли, але в приватні навчальні заклади, причому, на економічні та юридичні спеціальності. Тепер хорвати інженерів готують в Італії і платять по 20 тисяч доларів на рік за кожного студента. «Гроші йдуть за студентом» – це примітивна технологія, псевдодемократична, при запровадженні якої технічні університети просто «ляжуть». Ця технологія придумана в певних фондах з мільйонними бюджетами. Вважаю, що державне замовлення на технічні спеціальності, на які поки що немає попиту в абітурієнтів, повинно зберегтися. Інакше Україна залишиться без майбутнього».

Виникає закономірне і достатньо хворобливе запитання: чому ми не вивчаємо досвід інших країн і не робимо висновки з цього досвіду? Чому ми не вчимося ані на своїх, ані на чужих помилках? І скільки ще буде «реформувати» вищу освіту команда Квіта-Совсун «со товарищи»?

Неупереджений, добре поінформований читач, безумовно, знає, що своєрідним мозковим центром у Інни Совсун є її Центр CEDOS, якраз із багатомільйонним бюджетом, який став стрімко зростати з приходом пані Інни до МОН. Центр раптом почав отримувати гранти, у тому числі, від закордонних грантодавців. Як видно з інформації на офіційному сайті Центру, якщо у 2013 році його бюджет становив 1,3 млн. грн., то у 2015 році сягнув понад 6,3 млн. грн.

Але гроші грантодавців треба було «відпрацьовувати». До того ж на хвилі Майдану суспільство чекало від команди Квіта-Совсун проведення освітніх реформ. Проте одна справа – популізм з розповідями про світле європейське майбутнє освіти, а інша справа – конкретні реформаторські дії. Але от незадача: практично всі напрацювання «мозкового центру» Інни Совсун – Центру CEDOS, виявилися «провальними».

Згадаймо презентовану з «помпою» «Концепцію розвитку освіти на 2015-2025 роки», розроблену під патронатом Інни Совсун так званою Стратегічною дорадчою групою «Освіта» при Міністерстві освіти і науки, за активної участі Центру CEDOS, яка, як виявилося, становила собою звичайнісіньку компіляцію висмикнутих з освітніх систем різних країн варіантів підходів до їх функціонування, не враховувала вітчизняні реалії і тому не була сприйнята ані фахівцями, ані освітянською спільнотою і у підсумку відторгнута.

Центр CEDOS мав пряме відношення і до розроблення проекту базового Закону України «Про освіту», двічі «проваленого» на засіданні профільного Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України і повторно винесеного на голосування в першому читанні лише після істотного перероблення його багатьох положень безпосередньо в профільному Комітеті під керівництвом Лілії Гриневич, теперішнього Міністра освіти і науки. Такої ганьби з підготовкою проекту Закону командою Квіта-Совсун Верховна Рада, напевно, ще не знала.

Як вже неодноразово зазначали аналітики освітніх проблем, складається стійке враження, що в нашій державі опрацьовуються новітні технології гібридної війни, спрямованої проти українського народу, які передбачають знищення, вбивство вітчизняної освіти. Схоже на те, що команда Квіта-Совсун виконує чиєсь замовлення і хоче остаточно «добити» українську освіту, яка, попри всі проблеми, продовжує бути одним із фундаментів нашої держави.

Так може це дійсно є завданням зазначеної команди, яке продовжує втілювати в життя Інна Совсун: «добити» не просто освіту, а, в першу чергу, саме державний сектор вищої освіти, як найбільш конкурентний (поки що!) на світовому ринку освітніх послуг, шляхом припинення його фінансування? А якщо це так, то чи довго це буде тривати? Може – досить?!

Оксана Войтенко, журналіст


Залишити коментар