Як міністерство Квіта навчає вчителів європейському спілкуванню з учнями

Останнім часом у засобах масової інформації спостерігаємо бурхливу імітацію діяльності керівництва МОН. Чомусь думається, краще б не починали, бо «пізно, Івасю, до школи», як говорить давня народна приказка в таких випадках,  а недокрадені кошти, ой, як би були в нагоді школі. Забувся б непрофесіоналізм і правове та всяке невігластво, забулися б драконівські вимоги проекту нового освітнього закону, де в кожному рядочку й між рядків звучить унтерпришибеєвське-совкове «нє пущать, запретить, провєрить, сократить» і тому подібні імперативи. І хоч би тобі рядочок поради: зробіть так і так, ось вам те й те і ще інше для роботи, насамперед, кошти і кваліфіковану методичну пораду.

Натомість, що не прочитаєш про чергові заходи по покращенню – всюди видна справжня їх суть: встигнути захапати недокрадене під виглядом турботи про ефективність. Особливо цинічно виглядає намагання освіту, цю матір поколінь, «просвітити, повести за віком недоріку, сліпую каліку» (Шевченко).

Симпозіуми, наради, семінари – ці рудименти «імітації» роботи совкового періоду, сьогодні дуже модні  в міносвіти. Гостро запахло сумішшю нафталінового запаху корупційних схем минулого і нагло дешевим запахом сучасності. Сморід закулісного дерибану і серйозно-чесні обличчя президії під державними прапорами й надійною опікою очільників галузі. Замшілий примітив совкового мислення і формалістики та відверта, ледь прикрита, міна корупції «по-сучасному».  А у залі – мовчання «ягнят», учасників зібрання, покірний страх, байдужість (плювати проти вітру? – вибачте, не я). Тут також і надії «спритників» придбати щось і собі від показового «одобрям-с». Так завжди роблять і робили «мудрі люди».

Смутно і гидко бачити це знов і знов сьогодні. Відбувається таке не у відсталих районах і селах вчорашніми партійними чи кримінальними «авторитетами», а на найвищому – міністерському рівні, зі столичним розмахом.

Днями в Харкові міністерство освіти зібрало (колись точніше казали – зігнало) півтисячі вчителів з усієї не то України, не то ближчих околиць. Думаю, делегувала провінція, як прийнято, не найгірших, хоч і не найактивніших. Так було завжди. Їх учила якомусь особливому (сучасному!) спілкуванню з учнями досить велика когорта європейських фахівців з освітніх проблем (із самої Європи! Ось!).

Ясно, як Божий день, що цього наші вітчизняні вчителі не вміють. Є навіть чутки, що декотрі зриваються на крик (злі язики запевняють, що то не від розпачу, не від злиднів, не від інтелектуального голоду, а від того, що не були на європейських семінарах), а виконувати «мудрі» вказівки міністерства про посилення патріотичного виховання (безоплатно, в позаурочний час) нема коли. Краще повісити в класі портрет міністра і визнати, що він найпатріотичніший та найрозумніший міністр усіх часів і народів.

А якщо школа в сусідньому селі? Дорога довга, про що тільки не подумаєш. Раніше обдумували урок. Тепер з голови не виходить проект нового Закону «Про освіту». Скоро колезі підвищать навантаження, я як тоді бути тим, у кого заберуть? Єдина надія на атестацію вчителів. Обіцяють, що чесно проведуть за якимись «європейськими стандартами». Отже, пройде колега. У неї чоловік бізнесмен, син міліціонер, вибачте, поліціянт (батько – голова, брат – начальник, кум – міністр…….прикладів європейськості аргументів – довжиною на цілу дорогу).

Але не варто журитися. Завтра сяду, ще раз добре прочитаю цей Закон. Мусить же там бути щось для таких, як я.  Зумію витримати атестацію. Адже маю диплом з відзнакою, люблю предмет і дітей, колеги хвалять. От би ще хоч якісь конкретні поради від міністерства, які критерії професійні, як і де, на які кошти пройти індивідуальне підвищення кваліфікації, де взяти літературу? Може, будуть безкоштовні курси з англійської мови з оплачуваним відривом ід головної роботи? Але ні, колега все-таки має більше «аргументів».

Невеселі думки трошки пішли вже під школою. Діти радіють, уже забули, мабуть, що тільки-но сперечалися, чи я встигну добратися. Знали, що автобуса до школи сьогодні не було. Самі йшли пішки, майже бігли. Подумалося ще, що обіцяла батькам і сусідам дочекатися обов’язково кінця занять і додому йти разом із дітьми. Часи дуже непевні, зброї багато в людей.

Останній смуток розвіяла прибиральниця. Біля входу, як завжди восени й навесні гріла в цинковому відрі воду для дітей і вчителів, щоб помили взуття. Усміхається привітно, хоч хвилюється. Звільняти скоро пообіцяв міністр шкільних помічників. А в селі нема роботи. Зовсім як у класика: «З журбою радість обнялася». Поки що вони в парі…

Після харківського симпозіуму нема сумніву – радість переможе. Всі будуть радіти. Міністерство – що «списало» (мало не помилилася й не написала літеру «а» – замість «и») чималі гроші. Організатори раділи, що сидять у президії, а не в залі серед безсловесних вчителів. Можна вчити інших, а не вчитися самим. «Європейські гості» задоволені, бо «грант» відпрацювали, переконалися, як потрібен неосвіченим заспаним українцям їх досвід. Були горді, що й свою цеглину вклали в українсько-європейський мур на межі з Росією, і заробили для себе, не тільки для Європи. Раділи навіть менеджери, кухарі, офіціанти, інша челядь від обслуги, бо й ті свого не прогавили.

П’ятсот учителів раділи, що виспалися. От тільки чи хтось уроки замінив. Певно, ні, бо «за так» ніхто не хоче, а коштів на заміну нема й не буде. Нічого, пропустимо тему-другу: скоро будуть наші діти вчитися, як у Європі, за цілком новими вимогами, елітно. Кажуть, що знання не будуть потрібні, а будуть, замість знань, якісь комунікації. Леся Українка хай відпочине.

Що ж до особливого підходу до дітей, якогось «європейського» спілкування – то ще вчителі не зовсім переконалися, чи потрібне воно. Кажуть наші, які того «раю» понюхали на заробітках, ніби до своїх дітей «європейці» не особливо добирають підходів. До повноліття дотримали – і геть із гнізда. Певно, так треба за приписами модних «семінарів».

Біля школи, як завжди, зустріла прибиральниця, назвімо її Оля: з відром нагрітої води й шматиною в червоних від холоду руках. Привітна, усміхнена. Уявіть собі: її ніхто не змушує цього робити.. Просто людина любить, поважає і працю, і дітей. Без мудрих «європейських» семінарів, де вчать сучасному спілкуванню. От би ще дяді з міністерства роботи  не позбавили. Жити нема за що. Роботи в селі нема. І звикла до дітей, знає кожного, допомагає, чим може.

Цікаво, думається, у скільки зарплат техпрацівниць обійшовся «мудрий» європейський  семінар. Скільки при цьому і в чиї кишені – прибиральницю Олю не цікавить. Чи казали там на семінарі, що скоро будуть такі, як вона, без роботи – читалося запитання в її очах. Але не спитала, не посміла. Надто делікатна. Виховані ж бо в українських традиціях.

 

 


Залишити коментар