Як вибудовувалася «імперія зла» або як створювався міф про «найуспішнішого ректора НАУ»

Жов.27.2016. / 1 коментар

У заголовку в лапках – крилатий вислів першого заступника Міністра освіти і науки України Володимира Ковтунця, вперше оприлюднений ним перед співробітниками МОН 23 вересня 2016 року.

2

Саме так («найуспішніший ректор НАУ») він охарактеризував діяльність Віталія Павловича Бабака. Правда, перший заступник Міністра не сказав тоді чомусь про видатні здібності Бабака як афериста і шахрая.

Усе, як завжди, розпочиналося з простого. З бажання. З бажання бути успішним, незалежним, багатим. З бажання подобатися всім… Колегам, близьким, жінкам, знайомим…

1

І все життя Віталія Бабака складалося так, як він і бажав – стрімко, невідворотно. Навіть неприємності, пов’язані з черговим періодом життя на посаді заступника Міністра освіти, уже позаду. Адже карна справа, порушена за «торгівлю» ліцензіями на провадження освітньої діяльності, яку він налагодив у Міносвіті разом із своїм поплічником Володимиром Ісаєнком, нарешті закрита.

Попереду – ректорство в Київському міжнародному університеті цивільної авіації. Нехай і не вигране, а фактично нав’язане колективу університету Міністерством. Адже за його кандидатуру проголосували усього 33 особи з числа тих 230 осіб, що брали участь у голосуванні, тобто 14%. У той же час за Миколу Дмитриченка, іншого претендента на посаду ректора, проголосувала 171 особа із 230, тобто понад 74%.

Проте ректором зі скандалом, який набув широкого розголосу, був призначений саме Віталій Павлович Бабак. А що так проголосували, то – нічого. Усього лише легка хмаринка на життєвому шляху.

Він ще їм (кому – їм!) покаже, як голосувати! Але для того, щоб «показати», потрібні гроші, великі гроші і він знає, де їх взяти!

Афера 1. Асоціація

Міжнародна асоціація випускників Київського міжнародного університету цивільної авіації була задумана (і подана) як інноваційна модель підтримки сталого розвитку університету та соціальної підтримки його колективу.

Особливо в умовах, коли демократизація суспільних відносин тільки-но формується, а законодавство в молодій державі має певні вади (прогалини).

Ну не могло пильне око В.Бабака оминути однострої студентів-контрактників (а їх на початку 2000-х тільки на стаціонарі доходило до 3000 осіб в рік!).

Ідея була дуже простою (і, вибачте, одночасно нахабною і , тому і не прийшла нікому в голову до нього).

За впровадженою схемою половину вартості навчання студент-контрактник платить у касу університету, а іншу половину (звісно ж, «добровільно», за відповідною заявою студента, мовляв, прийміть як благодійний внесок) – в касу так званого Благодійного фонду Міжнародної асоціації випускників університету!

Ай да, Віталій Павлович, ай да … Далі – більше. А чому б частину плати за гуртожиток не оформлювати таким же чином…? І частину оплати орендарями…? І …? Це ж – Клондайк! Ні, колеги, «Кримінальний талант»! Здається, був американський фільм з такою назвою.

Тоді за сценарієм. Віталій Павлович після наповнення зазначеного вище Благодійного фонду писав листи Президенту Міжнародної асоціації випускників університету Ганні Миколаївні Плосконос (вона ж – секретар ректорату і, окрім того, дружина Віталія Павловича). Мовляв, прошу Вас покірно преміювати співробітників університету у розмірі 50% посадового окладу за рахунок коштів благодійного фонду. Та, безумовно, дозволяла із зрозумілих причин. І так – місяць за місяцем, які складалися у роки…

Але преміювання співробітників за рахунок Благодійного фонду було лише прикриттям «вимивання» коштів з Благодійного фонду в особливо крупних розмірах для особистих потреб і забаганок Віталія Павловича під фіктивними приводами (на ремонти гуртожитків, корпусів тощо). Також за листами Віталія Павловича і з дозволу Ганни Миколаївни. І всі були задоволені.

А те, що десятки, сотні мільйонів гривень виводилися з під оподаткування, «вимивалися» з бюджету (адже благодійні внески не оподатковуються) нікого не турбувало. Бо люди щиро вважають, що держава не доплачує (вона так насправді і є в більшості випадків).

Ну і що, мовляв, що Бабак поцупив, не забуває про себе. Але ж і нам щось перепадає… Молодець, класно придумав! Голова! (це слово вимовляється із захватом…).

Гірко про це говорити. Адже фактично ж було, що, Бог з ним, з бюджетом, з пенсіонерами, з немічними. Переб’ються…

Тобто під прикриттям премій співробітникам університету, за їхніми спинами, вбивалася, з погляду на несплачені податки, фінансова основа держави, про розбудову якої ми так багато говоримо.

Потім, коли проти Бабака була порушена карна справа, ця афера з його багатогранної «діяльності» дивовижним чином чомусь випала як із звинувачення, так і з вироку. Десятки ж, сотні мільйонів гривень…

Але перейдемо до ще більших грошей, до ще більшого зухвальства і безкарності з боку Віталія Павловича.

Афера 2. Будівництво

Нам тут доведеться спочатку трішечки прикрити німб на голові Віталія Павловича. Бо ж не сам додумався до певної схеми. Допомагав проректор з перспективного розвитку (посаду спеціально придумали, щоб займався виключно будівництвом, а не відрами та віниками…). Юрій Григорович Симоненко. Теж – голова!… (вимовляється також із захватом…).

Починали з малого. З перебудови виведених з експлуатації або недобудованих гуртожитків (зокрема, на вул. Лебедєва-Кумача, 7Б, на вул. Ніжинській). На баланс університету квартири, звісно, не брали, продавали. Спочатку, за невеликі гроші, щоб не було зайвих розмов… А потім …

А потім народилася геніальна ідея. Кому вона першому прийшла в голову, немає вже значення.

Скориставшись недосконалістю законодавства, панове Бабак і Симоненко створюють і реєструють фінансову компанію і компанію-забудовника ТОВ «Інвесттехнологія». Засновниками (і власниками) були одні і ті ж особи. Зокрема, «Інвесттехнологію» заснували В.Бабак, його дружина, рідний брат В.Бабака та Ю.Симоненко.

А директором компанії поставили такого собі Сергія Віталійовича Онищенка. Так, так, не дивуйтеся, це – рідний брат Віталія Павловича Бабака. Чому інше прізвище – то вже інша, не менш захоплююча історія, яка може бути предметом іншого оповідання.

З’являється дуже цікавий документ: «Перспективний план розвитку університету», затверджений вченою радою університету 22 червня 2005 року та узгоджений з Міносвіти 29 червня 2005 року.

2016-10-25-15-51-29

Виконання першого етапу цього плану передбачало будівництво на території університету п’яти будинків:

  1. За адресою: проспект Космонавта Комарова, 1 – будівництво житлового будинку та навчального корпусу.
  2. За адресою: проспект Космонавта Комарова, 1 – будівництво житлового будинку та навчального корпусу.
  3. За адресою: Гарматна, 56, – будівництво житлового будинку та навчального корпусу.
  4. За адресою: вулиця М.Донця, 2А – будівництво житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями.
  5. За адресою: м. Вишневе, вулиця Вітянська, 2 – будівництво двох житлових будинків з виносом виробничої бази «Освіта» за межі міста.

Не звертайте уваги на «… та навчального корпусу» та на «…з вбудованими адміністративними приміщеннями». То – лише фіговий листок. Ніхто і не збирався інвестувати будівництво навчальних корпусів та вбудованих адміністративних приміщень для університету.

Орієнтовна вартість будівельних робіт на зазначених вище об’єктах та вартість робіт по передислокації виробничої бази «Освіта» передбачалася близько 100 млн. грн.

Загалом планувалося звести понад 10 житлових будинків. Щоб переконатися в цьому, подивіться на макет перспективного плану розвитку університету у вестибюлі його першого корпусу.

Під забудову рішенням Київради було виділено 38 гектарів університетської землі, тобто було змінено її цільове призначення. Для цього депутату Київради В.Бабаку знадобилося лише перейти з депутатської групи блоку Ю.Тимошенко до депутатської групи блоку Л.Черновецького.

А в якості «довіску» депутат В.Бабак отримав від міста ще і 30 соток земельної ділянки в Пуща-Водиці під власну забудову. Дрібничка, але приємно.

Відповідно до зазначеного вище Перспективного плану, п’ята частина інвестицій припадала на долю університету.

У чому ж геніальність задумки? У схемі. Адже університет, як неприбуткова державна установа, не має права продавати житло. Він може лише поставити його собі на баланс і використовувати далі як службове житло. А фінансова компанія і ТОВ «Інвесттехнологія», на відмінність від університету, – можуть!

Виходячи з цього, старший брат (В.Бабак) скидає молодшому брату (С.Онищенко) бюджетні кошти, той будує житло, отримує квартири, які припадають на долю університету, і … продає їх.

Таким чином, у будинку на вул. Лебедєва-Кумача, 5 не дійшли до університету і «випарувалися» 43 квартири! Загальною вартістю 12 млн. 357 тис. 246 грн. при курсі долара на той час – 5 грн. за долар.

Нижче наведено витяг з оригіналу акту ревізії Державної фінансової інспекції України № 03-21/139 від 03.10.2014 р. та Висновку Експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №15542/15543/14-15 від 09.04.2015 р. Трошки проявить терпіння, він достатньо довгий.

«До перевірки надано інвестиційно-підрядний договір від 23.10.2002 №4 на будівництво другої черги 17-ти поверхового житлового будинку та підземної автостоянки по вул. Лебедева-Кумача.

Даний інвестиційно-підрядний договір укладено між Університетом, в особі ректора Бабака В.П., Акціонерним товариством закритого типу «Олвіта» (далі – АТЗ «Олвіта»), в особі генерального директора Стецюка О.А. та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвесттехнологія» (далі – ТОВ Інвесттехнологія»), в особі генерального директора Оніщенко С.П.

Предметом даного договору є будівництво шестисекційного корпусу 17-ти поверхового будинку загальною площею 27440,40 кв.м. та підземної автостоянки на 132 місця паркування по вул. Лебедева-Кумача.

Вартість земельної ділянки по вул. Лебедева-Кумача площею 2,549 га становить 19 357 646,60 грн. (7790367,44 грн. *2,549 га).

Таким чином, інвестиційно-підрядний договір від 23.10.2002 №4 було укладено тільки в інтересах АТЗ «Олвіта» та ТОВ «Інвесттехнологія», але зовсім не передбачає інтереси Університету, а також і компенсацію за надану земельну ділянку під будівництво вартістю 19 357 646,60 гривень.

Згідно додаткової угоди від 25.10.2005 №1, Університету передаються квартири № 170, 171, 185, 189, 193, 218, 219, 223, 233, 241, 247, 255, 265, 267, 272, 281, 285, 286, 296, 305, 313, 314, 321, 330, 331, 335, 355, 359, 363, 372, 377, 386, 394, 402, 407, 411, 422, 431, 435, 450, 452, 456, 462.

Всього передається 43 квартири.

Як зазначено в Акті ревізії:

«Згідно з даними бухгалтерського обліку Університетом не було отримано 43 квартири. Наказом від 25.07.2006 № 257 Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

Відповідно до даного наказу, вартість 1 кв. м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) в м. Києві становить 3216,0 гривень.

Згідно з даними Київського міського бюро технічної інвентаризації станом на 15.04.2006 загальна площа 43 квартир становить 3997,9 кв. м.

Таким чином, внаслідок дій або бездіяльності колишнього ректора Бабака В.П., Університетом було втрачено компенсацію (матеріальні активи) за використану земельну ділянку під будівництво у вигляді 43 квартир (загальною площею 3997,9 кв. м) загалом на суму 12 357246,40 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків)  загалом на суму 12 357 246,40 гривень».

До речі, з підробленого під диктовку радника тодішнього Міністра Квіта Майснера другого примірника акту внутрішнього аудиту МОН у 2015 році, підписаного лише однією (!) посадовою особою, яка навіть порогу університету не переступала, висновок ревізії Державної фінансової інспекції України № 03-21/139 від 03.10.2014 р. щодо зниклих 43 квартир у житловому будинку по вул. Лебедєва-Кумача, 5 кудись зник, також «випарувався».

Натомість, тяжкі для університету фінансові збитки, викликані аферою Бабака на вул. Лебедєва-Кумача, 5, його послідовники намагаються «повісити» на ректора університету Миколу Кулика, якого на цю посаду обрали лише у травні 2008 року!

До цього необхідно додати ще 37 «зниклих» місць паркування у підземному паркінгу на вул. Лебедєва-Кумача, від яких Додатковою Угодою, підписаною проректором Ю.Симоненко, університет «добровільно» відмовився!

Додамо, що ТОВ «Інвесттехнлогія» (читайте – сімейна справа Бабаків) отримала ще 78 квартир як власну частку. На якій підставі?

Виявляється, між Національним авіаційним університетом, з одного боку, Акціонерним товариством закритого типу «Олвіта», з другого боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвесттехнолгія», з третього боку, була укладена Додаткова Угода №1 від 25.10.2005 р. до договору від 29.10.2002 р. №4. Згідно з цією Угодою, розподіл квартир, згідно з Додатком №1 до цього договору, здійснюється таким чином:

  • Університету передається 43 квартири;
  • АТЗ «Олвіта» передається 186 квартир;
  • ТОВ «Інвесттехнологія» передається 78 квартир.

До речі, одна із квартир (із 43-х, призначених університету, і зниклих) у цьому будинку (двоповерхова!) тоді дісталася синові В.Бабака – Сергію Віталійовичу Бабаку, якого тільки-но обрали заступником Голови НАЗЯВО!

Цікаво, за які «заслуги» перед Національним авіаційним університетом син Віталя Павловича Бабака – Сергій Віталійович Бабак, стороння для університету особа, отримав двоповерхову багатокімнатну квартиру, сплановану спеціально для нього на двох поверхах будинку? Коментарі зайві… Але, на наш погляд, це питання для органів, які в нашій державі борються з корупцією.

Ну, а остання угода (скандальне будівництво по вул. Донця, 2А), кожну сторінку якої завізував проректор Ю.Симоненко, а підписав В.Бабак, узагалі шедевральна! Ні, ні, схема та ж. Але обсяги! Обсяги вражають. Дивіться самі.

Нижче наведено фрагмент Договору про передачу повноважень на будівництво житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вул. Михайла Донця, 2А у Солом’янському районі м. Києва №11-з від 06 червня 2007 р.

Згідно з цим Договором, університет зобов’язувався придбати за договірною ціною (див. п. 2.1.10), яку виставляє ТОВ «Інвесттехнологія» (тобто сам же Віталій Павлович Бабак), 7000 кв.м. так званих вбудованих адміністративних приміщень з голими стінами.

Але справа в тому, що ніхто і не збирався ставити на баланс університету ці приміщення. Бо в житловому будинку ні вбудованих аудиторій, ні лабораторій, ні деканатів, ні дирекцій чи кафедр розташовувати неможна. Усі ці приміщення під назвою «адміністративні» планувалося виставити на продаж після відповідного оздоблення за рахунок університету.

2016-10-25-16-29-24

2016-10-25-16-29-41

Порахуйте. На той час 1 кв.м. коштував в Києві 15000 грн. Помножте на 7000 кв.м. (обов’язкових до викупу) і отримаєте… А якщо врахувати, що на той час офісні приміщення коштували в майже два рази дорожче житлових… Не втрачайте свідомість, панове,…

Додайте сюди ще мільйонів 100 бюджетних коштів, які університет витратив би на оздоблення цих приміщень, відповідно до п. 2.3.6.3 зазначеного Договору.

А, виходячи з того, що університет є неприбутковою державною установою і не може продавати нерухомість, то продаж приміщень знову ж таки повинна була забезпечити сімейна фірма Бабаків за вже відпрацьованою на Лебедева-Кумача схемою.

Але не судилося. Тоді не судилося. Бо керівництво університету, яке прийшло на зміну команді Бабака, у 2009 році переуклало Угоди на будівництво на Донця, 2А, відмовившись від послуг приватних структур типу АТЗ «Олвіта», ТОВ «Інвесттехнологія», тобто від послуг сімейних фірм Бабаків.

Забудовником стало комунальне підприємство «Житлоінвестбуд», яке будує у Солом’янському районі Києва, переважно, дитячі садки та школи. Розрахунки з університетом здійснюються винятково шляхом передачі на баланс житла, яке має статус службового, за схемою: «вартість землі і послуг – вартість переданого житла».

Окрім того, бажаючі, працівники університету, мали можливість придбати собі житло у першій черзі забудови за собівартістю.

Поки що досить, хоча на цю тему можна говорити довго. Перейдемо до наступної афери Віталія Павловича Бабака.

Афера 3. Реінкарнація

Визначення терміну «реінкарнація» є достатньо відомим і означає переселення душ, перевтілення. Тут цей термін будемо вживати в розумінні повернення нашого героя до Національного авіаційного університету в іншому вигляді, в іншій іпостасі. Ні, не зайчиком чи черепашкою. Взагалі, не тваринкою…А у вигляді близької людини, соратника по оборудці, яка у свій час прогриміла по всій країні, коли заступник Міністра освіти Віталій Бабак і його поплічник, заступник начальника Головного управління ліцензування та акредитації Володимир Ісаєнко придумали і впровадили систему ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів з її паралельним валютним супроводом готівкою, обсяг якої сягав, за інформацією від різних джерел, до 10-15 тисяч доларів.

Так, ви вгадали, йдеться про нового в.о. ректора університету пана Володимира Ісаєнка, який «виплив» після восьмирічної «відсидки» в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова і за яким маячить тінь його «друга та вчителя» Віталія Бабака. Разом з «реінкарнованим» Ісаєнком (Бабаком) до університету, безумовно, повертаються і старі методи «управління», і старі оборудки, а також сваволя, цинічне невиконання норм законодавства, розправа з неугодними.

Намагання продовжити в університеті започатковані раніше нашими «героями» шахрайські схеми, на жаль, підтримуються кимось з керманичів вітчизняної освітньої галузі. Ставки, судячи з усього, дуже високі, інакше навіщо їм підтримувати і просувати в університет одіозні, скомпрометовані раніше постаті, заплямовуючи своє їм’я?

На жаль, це заплановане в МОН дійство розгортається на очах не тільки працівників Національного авіаційного університету, а, головне, студентів, отруюючи їхні юні душі. На очах у колег-освітян усієї держави, які із здивуванням (і з жахом) спостерігають за цими, м’яко кажучи, непривабливими діями керманичів освітньої галузі.

Одночасно вже двічі відмінено вибори ректора університету. Кому вигідно затягування процесу виборів ректора? Здавалося б, керманичам МОН не треба порушувати Закон «Про вищу освіту», а довіритися колективу і дати йому самому визначитися з ректором, відповідно до чинного законодавства, щоб далі університет міг спокійно працювати.

Але – ні! Адже «на кону» – трикляті гроші у величезних обсягах (у випадку успішної реалізації напрацьованих Бабаком схем), які може принести лише «своя», перевірена людина (або її ставленик). Людина, яка вже намагалася вибудувати в університеті своєрідну «імперію зла» та знає відповідні шахрайські схеми. Проте ця історія, мабуть, уже для Національного антикорупційного бюро України.

Недарма, в Національному авіаційному університеті все більш популярним стає злий, але дуже похожий на правду, жарт: «В.о. ректора приходять до університету з МОН, а виходять – через НАБУ». Поживемо, побачимо…

Антон Дмитрієв, журналіст


Коментар 1 Додати коментар

  • Здивовані? Так! Скільки років всьому колективу НАУ вносили у вуха гидоти про діюче тоді керівництво. Сам “борець за справедливість, який ніколи і нічого не брав” Харченко, по закуткам університету оббрехував своїх колег, і, не подавившись, сотрапєзнічал з ними, заглядув їм у очі! Який цинізм.

    Ці пішли далі: фальшували довідки, намагалися, за величезні гроші, відкрити кримінальне впровадження проти незаконно звільнених проректорів – НЕ ВИЙШЛО! Якби хоча б 1% накопали – скільки смороду би було. Знову – не вийшло.

    І ось повстала темна постать із минулого : махінатор та ворюга Бабак, на фоні якого Остап Бендер малоє дитя. Видно замало було Гриневич земельної ділянки під Києвом, що отримав її син під личиною воїна АТО, бо тут є де розвернутися))) спільно зі своїми подільниками.

    Я вірю, що не вийде! Бо люди, хоч і живуть в остраху за своїх близьких (бо нормальні батьки дітей своїх до рейдерів, що демонстрували свою силу озброєними людьми, не пустили), вже зрозуміли, що майбутнє з бандюками будувати – це ще більший жах для своїх дітей та онуків.

Залишити коментар